Ера англійського футболу

2003 рік. «Манчестер Юнайтед» поступається мадридському «Реалу» на стадії 1/4 фіналу Ліги Чемпіонів і стає останньою англійською командою, що покидає престижний європейський турнір. Кубок розіграють між собою італійці та іспанці. 2008 рік. У квартет півфіналістів Ліги входять англійські «Челсі», «Ліверпуль» і «Манчестер». В результаті фінал 21 травня в Москві стає першим англійським фіналом в історії розіграшів Кубка Чемпіонів.

Єврокубкові показники – головний критерій оцінки рівня національної першості. У цьому світлі те, що відбувається останніми роками з Прем'єр-лігою, можна охарактеризувати одним словом – «прорив». Алекс Фергюсон в інтерв'ю напередодні фіналу з «Челсі» на питання, чи гордиться він англійським футболом, підкреслив, що за короткий період Прем'єр-ліга серйозно посилилася. Звичайно, англійський чемпіонат завжди входив в традиційний європейський «Топ-5». Але сьогодні навряд чи хтось заперечить його статус найсильнішого на планеті.

Історію роблять особи, Обличчя Чемпіонату визначають лідери, тим більше, якщо вони такі колоритні, як в Англії. Склад англійських грандів, втім, міняється, хоча і повільно. Животіє на задвірках турнірної таблиці колись грізний «Ньюкасл». Зник в небутті «Лідс», який давав свого часу бій «Валенсії» в півфіналі Ліги Чемпіонів. Якщо «сороки» важко переживають відхід своїх лідерів на чолі Аланом Ширером, то в другому випадку справа у фінансових проблемах клубу. ... Втім, це не настільки важливо, адже на арену виходять нові люди. Вийшов в 2003 році Роман Абрамович. Вийшов – і вдихнув нове життя в «Челсі», яке вже, було, осіло в районі 6 місця. Вже через рік правління він зміщує з посади головного тренера Клаудіо Раньері, що не впорався з амбіціями нового господаря: друге місце є незадовільним результатом. На «Стемфорд Брідж» запрошується свіжоспечений володар Кубка Чемпіонів на чолі «Порту» Жозе Моріньо. В слід за португальцем ряди «аристократів» поповнюють Чех, Карвалью, Дрогба, Ессьен, Роббен. Серйозне підсилення приносить свої плоди: «сині» двічі поспіль стають чемпіонами і гримлять в Європі феєричними перемогами над «Барселоною» і «Баварією». Тим часом на «Енфілді» з'являється фігура Рафаеля Бенітеса, що привів «Валенсію» до чемпіонства в Іспанській Прімері і з почуттям виконаного обов'язку відправився підкоряти Ліверпуль. Разом з собою Рафа приводить цілу когорту співвітчизників: Хосемі, Хаві Алонсо, Луіс Гарсія, Морієнтес, Рейна. Результат можна спостерігати негайно: вже наступного року мерсесайдці завойовують Кубок Чемпіонів, відігравши три м'ячі по ходу знаменитого стамбульського фіналу. Лондонський «Арсенал» плавно і непомітно проводить перебудову. Арсен Венгер поступово розлучається з «золотою» командою зразка 2004 року: хтось вирушає на пенсію, хтось – в інші клуби. Покинули команду Еду, Бергкамп, Пірес і Лорен. Нове покоління лондонців покликані скласти Фабрегас, Сендерос, Фламіні, Ебуе, Альмунія. Саме ці хлопці протягають «Арсенал» крізь всю турнірну сітку Ліги Чемпіонів на рандеву з «Барселоною», прикро поступаючись «каталонцям» в рівній боротьбі. А в стані «червоних дияволів» ці роки ознаменувалися появою нового Шерінгема, Кантони і Бекхема в одній особі. Вихованець лісабонського «Спортінга» Кріштіано Роналду саме в манчестері зростає до рівня суперзірки, набивши в останньому, своєму п'ятому англійському сезоні 42 м'ячі. Чи підуть по його стопах юні Андерсон і Нані, також придбані в Португалії? Або роль головних бомбардирів візьме на себе пара молодих форвардів Руні-Тевес?

Таким чином, перший і найбільш важливий, на мій погляд, чинник підвищення якості англійського чемпіонату – поява нових зірок в складах грандів, оновлення колективів з прицілом на майбутнє. Є кому забивати, є кому приносити перемоги. Важливо лише вгадати з перспективними гравцями: щоб молодики, які подають надії, з часом ці надії виправдали.

Куди вирулять рульові?

Вдала селекційна політика сама по собі – ще не гарант успіху. З гравців необхідно зліпити Команду: на перший план знов виходять тренери. В наставників грандів завдання ще складніше: прищепити команді той самий фірмовий стиль, легко впізнаваний ігровий почерк, за який її полюблять уболівальники у всьому світі. Плюс до цього, вона повинна уміти витримувати жорстку конкуренцію впродовж всього сезону.

Саме це уміння було властиво «Челсі» часів Жозе Маурінью. Втім, фірмовий стиль «синіх» тих часів можна було охарактеризувати коротко: гра на результат. Заради результату вони не гребували затягуванням часу, перекочуванням м'яча і жорсткою грою в обороні в збиток атакувальним діям. Але ж вони цього результату добивалися! Та і ризик був мінімальним: наприклад, в сезоні 2004/05 лондонці зазнали всього однієї (!) поразки в чемпіонаті, пропускаючи в середньому 0,4 м'яча за гру.

На зміну Маурінью прийшов Аврам Грант, який злегка підкорегував курс попередника, по-ігровому розкріпачивши команду (ніколи при португальському тренерові «Челсі» не пропускав стільки голів в Прем'єрові-лізі – 26). Дії «синіх» стали виразнішими в комбінаційному плані, але зник той самий елемент «машинності». Можливо, саме його не вистачило «Челсі» для того, щоб дотиснути манкуніанців в другому таймі московського фіналу?..

У наставника «червоних» Бенітеса принципово інша крайність. «Ліверпуль» – не команда довгих дистанцій; вже котрий рік не може вона піднятися вище третього місця в рідному чемпіонаті. Це типовий приклад кубкової команди, а точніше – єврокубкової. Яка може зібратися конкретний матч (або навіть на тайм, як проти «Мілану» у 2005-у) і виграти у кого завгодно. Необов'язкова поразка (0:1 восени минулого року від французького «Марселя» на «Енфілді») і пристрасне бажання реабілітуватися перед своїми уболівальниками в наступному матчі (блискуийе «розгром» «Бешикташа» 8:0) – невід'ємна її частина.

«Арсенал» останнім часом небезпідставно вважається найбільш «граючою» командою Англії. Дійсно, важко не бути такій, маючи в своєму складі «креативщиків» рівня Сеска Фабрегаса, Гліба і Росіцкі. Тому по показнику середнього володіння м'ячем в лігочемпіонівських матчах «Арсенал» – в числі перших у Європі (54% ігрового часу, більше лише в «Реала» з «Барселоною»). Стабільність цих «креативщиків» – ось над чим доведеться поламати Арсену Венгеру голову в майбутньому сезоні.

Головний же секрет авторів «золотого дубля» – «червоних дияволів» – полягає в грамотному балансі між обороною і атакою. Це як палиця з двома кінцями. Нападаючі грають упевнено, тому що знають: ззаду, в обороні, все спокійно. Тому в «МЮ» і найкращі показники в Прем'єрові-лізі по забитих і пропущених м'ячах (64-15 в сезоні 2007/08).

Не можна обійти стороною і питання про легіонерів. Не секрет, що в складах англійських грандів іноземні громадяни займають провідні позицї. У «Арсеналі» англійці взагалі рідко з'являються на полі, наприклад, в останньому на сьогоднішній день лігочемпіонському матчі лондонців (проти «Ліверпуля», 2:4) їх взагалі не виявилося в стартовому складі. Та і в числі кращих бомбардирів останнього чемпіонату значаться Роналду, Торрес, Адебайор і Санта Крус – люди, що не мають британського паспорта.

Після невдалого виступу збірної Англії у відбірній кампанії Євро-2008 британська преса довго зубоскалила стосовно цього: мовляв, у всьому винна Прем'єр-ліга, що не вводить кількісного ліміту на легіонерів; через це свої гальмують в розвитку. Проте, якщо поглянути на основні склади грандів, то побачимо, що в кожному з них є пара-трійка футболістів-англійців, що складають ядро колективу.

Як правило, один з таких гравців виходить на поле з капітановою пов'язкою (Джеррард-Каррагер в «Ліверпулі», Лемпард-Тері в «Челсі», Скоулз-Фердінанд в «МЮ»). Ось вони – мудрі рішення тренерів (до речі, теж легіонерів), адже об'єднати гравців довкола лідерів, що отримують максимум підтримки від фанів-співвітчизників, куди легше. Отже, тренерський геній – другий чинник гегемонії англійських клубів.

Дихання в спину

На лідерів прийнято рівнятися всім іншим. Правда, останній раз підійнятися на п'єдестал пошани вдавалося «Ньюкаслу» в 2003 році. З тих пір межею мріянь англійських клубів другого розряду стало 5 місце. Проте, амбіцій у них – хоч відбавляй.

Хто ж ці сміливці, що наступають на п'яти Великим? Оголосимо весь список: «Евертон», «Тотенхем» і «Манчестер Сіті». «Іриски» з року в рік стукаються в двері «великої четвірки», маючи на те всі підстави. Головний тренер Девід Мойєс давно став своїм в команді, кістяк якої складають Артета, Бітті, Карслі і придбаний торік в «МЮ» голкіпер Тім Ховард. Сезон 2007/08 біло-блакитні можуть записати собі в актив (5 місце), єдиний неприємний момент – дві поразки від заклятих сусідів з «Ліверпуля».

«Міщани» і «шпори» турнірними успіхами доки похвалитися не можуть, але імена запрошених тренерів – екс-наставник збірної Англії Свен-Йоран Еріксон і виписаний з «Севільї» Хуан де Рамос відповідно – говорять самі за себе. Судячи з усього, клуби готові звалити на себе тягар головних ньюзмейкерів і в це міжсезоння. Так, «Манчестер Сіті» серйозно націлювався на армійця Жо, підписання якого за 20 млн. фунтів може стати найдорожчим придбанням в історії клубу. А лондонцям не шкода розщедритися на 16,5 млн. фунтів за нападаючого збірної Хорватії Модріча. Відзначимо і «Астон Віллу», що непомітно підбирається до лідерів: 16 місце в сезоні 2005/06, потім 11-е і 7-е в минулому чемпіонаті.

Втім, до відвертих домагань на чемпіонський титул середнякам ще далеко. Головний тренер «Ньюкасла» Кевін Кіган на питання німецького журналу «Кікер» про те, чи зможуть «сороки» втрутитися в суперечку гігантів, відповів прямо: «Мене приймуть за божевільного, якщо я скажу, що ми зможемо це зробити в наступному сезоні».

І, проте, сила англійської Прем'єра-ліги багато в чому визначається тим, що в ній відсутнє так зване «турнірне болото»: у сезоні 2006/07 п'яте місце від п'ятнадцятого відокремлювало всього 21 очко – рівно стільки ж, скільки перше від п'ятого. Інтрига, таким чином, зберігається до останніх турів, роблячи матчі видовищніше і цікавіше.

Ключі від квартир, де гроші лежать

Зрозуміло, без повнокровної фінансової підтримки – нікуди. Правда, на відміну від південно-європейських клубів, які, в масово, «годуються» за рахунок влади (наприклад, з кишені прем'єр-міністра Італії Сільвіо Берлусконі), англійські вважають за краще укладати контракти з приватними компаніями. Хоча відношення до «господарів життя» також насторожене. З якою тривогою дивилися уболівальники «Челсі», коли їх улюблений клуб викуповував Роман Абрамович! Марно. Чукотський губернатор любить свою команду, що вже не раз доводив хоч би регулярною присутністю на її домашніх матчах. Один клубний автобус, дарований «аристократам», коштує €600 тис. Що до грошей, витрачених Абрамовичем на зоряні придбання, то зафіксовано відносно мало випадків, коли він відверто «шикував». Два придбання – Райт-Філіпс і Шевченко – на загальну суму €55 млн. зараховують Роману в безглузді витрати.

Із скрипом йшло підкорення Манчестера американцями Глейзерами. Хто не пам'ятає масштабні акції уболівальників «червоних дияволів» і кричущі плакати «We hate you, Glazer!»? Не пам'ятають, напевно, лише самі уболівальники. Адже саме успішна фінансова політика нових господарів, а також підписання контракту, з «AIG» дозволили «МЮ» стати найприбутковішим клубом світу ($481 млн. доходу за 2007 рік), а минулого літа «закупитися» на суму більш €85 млн.

Пожинає плоди своєї угоди з «Emirates» і «Арсенал»: 60-тисячний одно іменний стадіон, відбудований за підтримки нового спонсора, увійшов до трійки елітних арен Європи.

Не просто гроші, а гроші, витрачені з розумом, – така остання складова грандіозного успіху англійського клубного футболу.

«Ку вони хочуть!»

Подальші перспективи? Звичайно, гіпотетичний спад неминучий. Піде на пенсію покоління Террі-Джеррарда-Лемпарда, підуть в музей їхні перемоги. Але наразі англійський футбол на підйомі і передумов до стагнації не видно. Особливі сподівання в наступному сезоні слід пов'язувати з молодою дружиною «канонірів», середній вік якої складає 22,3 років.

Та і «МЮ» напевно не розгубить свій потенціал, адже Алекс Фергюсон неодноразово зізнався, що нинішня команда – доки краще, що він створив за 20 років роботи в Манчестері. Саме ці парубки горять бажанням перемагати, перемагати і ще раз перемагати, і організувати другий англійський фінал ЛЧ. Як сказав сер Алекс: «Коли ви щось виграєте, вам потрібно вгамовувати свій голод!» Чи втамують? Побачимо вже восени.

Іван Дмітрієнко

Соккер.Ру