Напередодні першої чвертьфінальної зустрічі "Манчестер Юнайтед" та "Баварії" Петер Шмайхель згадує перебіг подій драматичного фіналу 1999 року на "Камп Ноу", коли «червоні дияволи» у доданий арбітром час завоювали бажаний трофей.
«Ми мали провести три гри за дев'ять днів. У Прем'єр-лізі вдома приймали "Тоттенхем" і в разі перемоги - вигравали чемпіонат, незалежно від поєдинку за участі "Арсеналу", який наступав нам на п'яти. У суботу грали з "Ньюкаслом" у фіналі Кубку Англії, а потім вирушали до Барселони на фінал Ліги чемпіонів із "Баварією". Я думаю, більшість команд мала б достатньо часу на підготовку до вирішального матчу єврокубку, адже півфінал та фінал зазвичай розділяють 2-3 тижні. Але в нас цього часу не було…
На початку гри в наших діях було забагато сумбуру через відсутність Роя Кіна. Ми також втратили Пола Скоулза, який отримав зайве попередження під час матчу з "Ювентусом". Ці два гравці протягом усього сезону були лідерами нашого колективу. Отже, нам довелося грати без них, із Девідом Бекхемом у центрі півзахисту. На правому фланзі діяв Райан Гіггз, а місце на протилежній бровці зайняв Єспер Бломквіст. Справа не в тому, що вони не могли грати на цих позиціях. Просто це було щось нове для них. Тому на початку зустрічі нам довелось звикати до нової розстановки, налагоджувати зв'язки, перед тим як віднайти свою звичну гру. Очевидно, "Баварія" чекала на щось подібне, оскільки їхня тактика будувалась саме на такому розвитку подій.
Ви повинні озирнутися на гру і подивитися на неї з іншого ракурсу, проаналізувати її. У будь-якому випадку, це найкраще, що з нами тоді трапилося, оскільки завдяки цим перестановкам ми заволоділи ініціативою. Ми віднайшли свій ритм, почали використовувати всю ширину поля, грати через середину на Дуайта Йорка та Енді Коула. Ці зміни дозволили нам створити багато моментів. Ми почали заспокоюватися й цілком сконцентрувалися на головній меті - вразити ворота суперника.
Німці захищалися дуже добре - тримали нас далеко, не дозволяючи створювати моменти. Але в мене виникало відчуття, що вони не мають наміру забивати ще. Я відчував це. Вони не бажали атакувати, приділивши головну увагу захисту та збереженню гольової переваги. І тоді з'явилася думка: якщо нам вдасться зрівняти рахунок, нас вже неможливо буде зупинити. Однак я й гадки не мав, що чекати доведеться так довго. Тоді як це називалося - срібний гол? Мабуть що так. Коли ми зрівняли рахунок, я був у захваті, хоча попереду на нас ще чекав додатковий час. Але, як виявилося згодом, в нас з'явився ще один шанс.
Пам'ятаю, я думав про себе: все, зараз потрібна сконцентруватися на сто відсотків, адже пропускати ні в якому разі не можна. Але поки я настроювався, ми забили другий гол. Певний час не міг навіть зрозуміти, що саме відбулося. Хоча... Коли ми заробили кутовий, виникла думка: це ще один шанс. Тож інколи ти навіть не мрієш про щось, а воно просто трапляється.
Згодом я не поспішав здіймати Кубок чемпіонів. Хотів, щоб це зробив сер Алекс Фергюсон, який стояв позаду всіх гравців. Адже саме тренер подарував нам можливість досягти такого успіху. Він завжди вірив, що його команда не піде з поля, доки не зробить усе заради перемоги. Підняти трофей разом із ним було великою честю. Це було останнє моє досягнення з "Манчестер Юнайтед". Про краще завершення ігрової кар'єри годі було б мріяти», - цитує Шмейхеля офіційний сатй УЄФА,