Роман Павлюченко: «Футбол в Англії більше схожий на хокей»

Російський нападник «Тоттенхема» Роман Павлюченко залишився незадоволений своєю грою в матчі 17-го туру чемпіонату Англії з «Манчестер Юнайтед» (0:0), розповів про те, як просувається його вивчення англійської мови, і відзначив головні особливості футболу на туманний Альбіоні.

«Зіграв я погано, але зустрічалися-то ми з «Манчестером», а значить, нічия - непоганий результат для нас. «МЮ» - великий клуб, там приголомшливі футболісти. Дивився на них, і здавалося, що у кожного з яких на потилиці друга пара очей - настільки вони все бачать і розуміють гру.

Коли виходжу на поле, у мене в голові тільки одна думка: забити. Можу як на духу сказати - думаю перш за все про те, як додати у грі, а не про контракт та можливості, ним надаються. Хочеться гідно прийняти новий виклик футбольної долі - це для мене головне. Причини невдач шукаю тільки в собі. Учора після матчу був дуже злий на себе, але довго перебувати в такому стані не можна - з розуму зійдеш. Та й родина лікує рани краще будь-яких ліків. Обов'язково дивлюся оцінки гри в газетах, намагаюся зрозуміти, що написали, що сказав пресі тренер. Шкода тільки, що не все розумію.

Спочатку я оптимістично сподівався, що на те, щоб заговорити по-англійському вистачить півроку, тепер, коли поринув у цю справу з головою, думаю, що рік буде потрібно точно - починав-то з повного нуля. Але новими словами лексикон поповняю з кожним днем. Починаю розуміти, що навколо відбувається. І коли тренер щось говорить на заняттях, можна вже, вчепилися за окремі знайомі фрази, вловити загальний зміст.

Сам тепер шкодую, що в школі прогулював уроки англійської мови. Але нічого - партнери ще дізнаються, який я говорун, коли вивчу мову. Коли грали з «Манчестером», спілкувався з Відічем - він як раз і сказав, що для повної адаптації, в тому числі й мовній, потрібен приблизно рік. Йому в перші місяці теж довелося важко.

Вранці - тренування. В другій  годині повертаюсь додому, займаюся англійською. А десь після п'яти ми всією сім'єю куди-небудь вибираємся. Зазвичай недалеко - в місцевий торговий центр або просто на прогулянку, але кілька разів їздили в Лондон, зокрема, в зоопарк. Однак, як слід оглянути місто поки ще не вийшло.

Футбол тут дуже відрізняється від нашого: він настільки динамічний і силовий, що більше схожий на хокей. Судді дозволяють дуже багато чого - пріоритети віддаються боротьбі у всіх її проявах. У перших іграх було дуже важко - не встигнеш прийняти м'яч, як його вже забрали разом з ногами. Хуанде Рамос весь час втолковував, щоб я перебудував і все робив у дотик, максимум у два. Всі футболісти тут досить атлетичні. Дуже багато роботи в тренажерних залах. Коли я приїхав, і мені поставили звичну для всіх вагу - я цю штангу просто не підняв. Довелося її полегшувати. Але зараз вже піднімаю - значить, напевно, змінився.

Англія та Іспанія - два найсильніших чемпіонату в світі. Але все-таки number one, на мій погляд - тутешня прем'єр-ліга. Та й такої інфраструктури, як тут, немає навіть в Іспанії. Там я зустрічав погані поля - тут жодного разу. А яка атмосфера на трибунах! Її плюс у великій енергетиці, яка передається тобі в будь-якій ситуації. І ще в доброзичливості. Тут заробиш кутовий або просто зробиш вдалий підкат - почуєш такі оплески на свою адресу, які у нас в Росії і після голу неможливі. А вже коли забєш ... Загалом, при такій підтримці дійсно крила виростають і відчуваєш справжній кайф», - поділився Павлюченко в інтерв'ю газеті «Спорт-Експрес».