Маркевич vs. Луческу: про користь тренерів-іноземців для українського футболу

ФУТБОЛ СТАТТІ — Неділя, 22 Серпень 2010, 14:15 — Юра Буджерин Переглядів: 3179

Поділитись:

Проблема легіонерів в українському футболі не нова. І вона стосується не тільки гравців: особливого характеру набула проблема особливого виду легіонерів – тренерів-легіонерів.

За останні 10 років, в Україні пропрацювала велика їх кількість. Були більш титуловані і відомі: Сьомін, Скала, Адріансе, Луческу, Газзаєв; маловідомі, але які зуміли поставити гру своїм командам: Кононов, Костов; ті, які не зуміли нічим себе проявити: Голац, Шустер, Шевченко. Але як і у випадку з гравцями, з-поміж інших, завжди піднімалося питання «корисності» цих тренерів для українського футболу.

Зараз в українській Прем’єр-лізі, працює не така велика кількість іноземних спеціалістів: Мірча Луческу («Шахтар»), Валерій Газзаєв («Динамо), Олег Кононов («Карпати»), Нікола Костов («Металург» Д). Але їх діяльність не завжди сприймається «на ура!». Наприклад Мірча Луческу, в українському футболі давно став одіозною фігурою.

Їм протиставляються «вітчизняні» спеціалісти, які, за твердженнями багатьох, нічим не гірші за закордонних спеціалістів. Перше місце в когорті «наших тренерів» безумовно посідає Мирон Маркевич («Металіст»), який на днях зі скандалом покинув пост головного тренера національної збірної.

Українських та іноземних тренерів порівнюють багато і часто. І надзвичайно цікаво порівняти, хто ж робить чи зробив більший вклад в підготовку гравців для національної збірної України – Мирон Маркевич, якому за останні роки оди не співав хіба що лінивий, чи ті самі Луческу, Сьомін, Газзаєв, Кононов?

На перший погляд відповідь очевидна – звичайно українські тренери. Іноземці віддають перевагу легіонерам, не дають шанс молодим гравцям і т.п. Але це лише на перший погляд. Для того, щоб дати відповідь на це питання варто звернутися до проблеми збірної України, і гравців, які виступають за неї, в тому числі і під керівництвом Маркевича.

Як не парадоксально, але можна з впевненістю стверджувати, що гравців сьогоднішнього складу збірної України привели у великий футбол і дали їм шанс ті самі іноземці Луческу, Газзаєв, Сьомін, Кононов, деякі українські тренери, але не Маркевич.

«Як це?», - логічно виникне запитання. Адже під керівництвом Луческу перестали грати на високому рівні Бєлік, Воробей, Зубов, не зуміли розкритися Полянський, Фомін, К. Кравченко, Шуст, Чижов. При Сьоміні і Газзаєві «Динамо» покинули чи не заграли в ньому Рибка, Допілка, С. Кравченко, Мандзюк, а Алієв був змушений переїхати в Росію. Львівські вболівальники могли б і Сергію Кононову нагадати про кількох молодих гравців, які не отримали свого шансу в головній команді «Карпат».

Все так, все правильно. Кожен з випадків має свої об’єктивні причини та своє пояснення. Але можна стверджувати, що кожен з цих тренерів зокрема, зробив для підготовки гравців збірної України більше ніж Маркевич. Саме так.

Якщо проаналізувати склад гравців збірної України, які були викликані на товариські матчі в травні-серпні 2010 р. можна помітити цікаву тенденцію, не на користь того самого Маркевича. П’ятов, викликався до збірної ще з «Ворскли», але в «Шахтарі» отримав місце в основі і надважливий досвід виступів на високому рівні в єврокубках, який так необхідний для першого номера збірної. Чигринський, який ще юнаком перейшов в «Шахтар», з часом отримав постійне місце в основі, і своїми виступами привернув увагу «Барселони», де відіграв хай невдалий, та все ж сезон. Коли він перейшов в «Барсу» на його місце не купили легіонера – довірилися юному Ракіцькому, і як він заграв! Все це відбувалося в «Шахтарі» не під орудою українського тренера, а під керівництвом неоднозначного і одіозного Мірчі Луческу.

Хачеріді, Ярмоленко, Зозуля: ці гравці заграли в основі «Динамо» при Валерієві Газзаєві. Можна багато коментувати гру того самого Ярмоленка, але він гравець з українським паспортом при тренерові-іноземцю. І навіть Алієв – він не заграв при Газзаєві, але Сьомін настояв на тому, що його слід викупити, і зараз він є ключовим гравцем «Локомотиву» і збірної, чому підтвердження голи у матчах проти Литви, Румунії і Нідерландів.

З «Карпат» Кононова вперше за кілька років було викликано в збірну не поодинокого гравця, а цілу групу: Ощіпка, Худоб’яка і Федецького, а Голодюк став одним з лідером молодіжної збірної.. Нарешті, Кобін «засвітився» своєю грою в основі «Карпат» Кононова і був викликаний до збірної саме з «Шахтаря» Луческу.

Всі названі гравці – молодь від 20 до 27 років, їх найкращі роки у футболі і в збірній ще попереду. Кожен з них має дуже великі шанси потрапити в список 23-х футболістів, які захищатимуть честь жовто-синіх на Євро-2012. З них навіть можна скласти своєрідну символічну «збірну української перспективи»:

Пятов – Федецький, Чигринський, Хачеріді, Ощіпко – Ракіцький – Ярмоленко, Кобін – Худобяк, Алієв - Зозуля

А тепер наступне питання: а який вклад в український футбол Мирона Маркевича? В збірну України і її підготовку як клубного тренера? З «Металісту» під його керівництвом туди викликалися кілька гравців: Валяєв, Слюсар, Рикун, Девіч, Фомін вже сам Маркевич викликав Горяїнова, Романчука і Олійника.

На перший погляд достатня кількість гравців. Але як і попереднього разу, тільки на перший погляд. Валяєв і Слюсар викликалися як досвідчені гравці у віці 30 р., і розраховувати на них як на основних гравців апріорі не було варто: той же Слюсар вже покинув «Металіст». Горяїнов сформувався як непоганий кіпер задовго до приходу в Харків Маркевича, і його виклик у віці 35 р. це швидше данина поваги до його кар’єри, ніж перспектива. Рикун викликався до збірної ще з «Дніпра», але його талант і його нереалізованість це довга і зовсім інша історія, і Маркевич не зміг його реанімувати до кінця.

Девіч розкрився саме при Маркевичу, той настояв на його натуралізації, Марко виступив в збірній, але зараз незрозуміло чим він кращий за багатьох інших українських гравців на своїй позиції: того ж Гоменюка чи Ковпака. Фомін розкрився ще в харківському «Арсеналі», не зумів закріпитися в «Шахтарі», а в оренді в «Металісті» все ж не зумів проявити себе в повній мірі, і його подальші перспективи в збірній дуже мінімальні.

Романчук вже викликався до збірної ще до Маркевича, і в «Металісті» він ще не так довго, щоб говорити про те, що він вийде на якісно новий рівень і буде здатний закріпитися в збірній. Вихованець «Динамо» Денис Олійник дуже талановитий збірник, і можна лише сподіватися, що він зуміє показувати гру гідну рівня основи збірної України.

От і все. По суті лише Девічем, Романчуком і Олійником і обмежується вклад Маркевича в збірну на дану етапі. При чому характерна риса – всі названі гравці приходили в «Металіст» під його керівництвом, вже сформованими гравцями з досвідом виступів у вищій лізі України, будучи більше чи менше перспективними. Але Маркевич жодного разу не зробив ставку на недосвідченого, але перспективного гравця перед досвідченим, хоч і менш перспективним.

Антонов, Путівцев, Селін – всі вони викликалися з «Металісту» в молодіжну збірну, але реального шансу в «Металісті» Маркевича так і не отримали і зараз роз’їхалися по орендах. І тому зараз «Металіст» команда з чи не найбільш вираженим легіонерським обличчям у вищій лізі Україні: Обрадович, Бордіян, Папа Гуйє, Клейтон Шав’єр, Едмар. Навіть прихід Романчука і Олейника рідкість, зазвичай навіть українські футболісти купуються вже з досвідом і віком біля або за 30: Шелаєв, Воробей і т.д.

Висновок:
Маркевич в своєму клубі не робить ставку не на молодих українців, а воліє купувати або досвідчених легіонерів або досвідчених вітчизняних гравців.

Прочитали? А тепер трохи перефразуємо:
Головний тренер збірної України(хай навіть екс) в своєму клубі не робить ставку не на молодих українців, а воліє купувати або досвідчених легіонерів або досвідчених вітчизняних гравців.

Як звучить? Тому порівнюючи вклад Луческу і Маркевича в український футбол, можна відмітити, що «Шахтар» під керівництвом румуна, виховав більше гравців збірної, ніж «Металіст» під керівництвом українця. Те ж саме можна сказати про Сьоміна, Газзаєва, Кононова.

Ви собі можете уявити, що місце Жажі чи Папи Гуйє, займуть молоді харків’яни, якщо будуть демонструвати належний рівень? А Газзаєв не боїться садити на лаву Нінковіча і ставити в основу Гармаша. Луческу не шукав заміни Чигринському, він довірився Ракіцькому. І чи проблема тут в харківській молоді чи в тренерській філософії самого Маркевича?

Тренери-іноземці, попри свою любов до легіонерів, (особливо у Газзаєва і Луческу) все ж роблять ставку і на молодих українців, які в подальшому отримують шанс заграти в збірній. Можливо тут і справді вся річ у ліміті на легіонерів, але факт залишається фактом: ковалями кадрів, для збірної України наразі є переважно саме Луческу, Газзаєв, Кононов.

Попри все, Маркевич досвідчений і розумний тренер. Шкода, що він вимушений з різних причин покинути команду, але за його наступника хвилюватися не доводиться. Тим більше коли за резерви збірної можна бути спокійним: гравців для збірної підготують румун, росіянин і білорус.

Іван Городиський, спеціально для sportanalytic.com

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

маркевич, луческу, збірна україни

Маркевич vs. Луческу: про користь тренерів-іноземців для українського футболу

Останні новини

Вибір редактора

Забарний вдарив по руках з ПСЖ