Останнім часом пожвавилася дискусія навколо „читерства” в шахах. „Вибух” пов’язаний із партією на „Аэрофлот-Оpen-2009”, після поразки в якій відомий ґросмайстер залишив турнір, принагідно звинувативши колеґу в використанні під час партії популярної комп’ютерної програми „Рибка”. Широкий погляд на проблему запропонував Алєксандр Кентлєр.
Учасники дискусій на шахових сайтах розділилися на два табори: одні впевнені, що „немає диму без вогню”, інші – в тому, що звинувачення – безпідставні, а тому наклепницькі. Грубо кажучи, до ганебного стовпа можна при бажанні прицвяхувати й підозрюваних у скоєних злочинах, і обвинувачів.
Відразу ж зазначу, що не можу судити про справедливість підозр щодо партії на „Аэрофлоті”: лише той, хто спостерігав за подіями, може мати серйозну позицію. А тому що жодного контролю учасники на турнірі не проходили, то й підозри учасникові, котрий програв партію, ймовірно, найкраще було залишити при собі. Шахісти – народ недовірливий. У запалі боротьби мало що здасться!
Від часткового випадку я би хотів перейти до загальних питань. Чи існує проблема виявлення „читерів”? Без сумніву! Та вона є лише одним зі складників сучасного дна шахового спорту.
Кваліфікованих гравців (ґросмайстрів і майстрів) так багато, а турнірів і призів у них так мало, що боротьба за існування стає дедалі жорсткішою. При цьому (як і на будь-якому іншому шляху) майже завжди успіх здобувають люди, готові, так би мовити, йти на компроміси.
Погляньте в таблиці багатьох відомих „швайцарок” – і ви переконаєтеся, що спершу на турнірах партії між рівними за силою учасниками зазвичай завершуються внічию, та от в останніх турах (коли точиться боротьба за місця в таблицях) перемога одного з них куди ймовірніша, ніж нічийний результат. Зовсім випадково її найчастіше здобуває саме той, чиї шанси на приз у разі успіху були вищими, ніж у суперника.
Звичайно, боротьба за призи підвищує результативність, але ж не до такого ступеня! Цього явища не вивчає ніхто. І правильно: навіщо накидатися на людей за те, „що хочеться їм їсти”?!
У колових турнірах із нормою балів „екзаменатори”, котрі вже мають звання, зі здобувачами найчастіше розписують короткі нічиї (і це – не найгірший варіянт). Стали рідкістю турніри, де за норми треба боротися „зубами”. Що більше, вважають, що добрі організатори не допустять, аби на турнір було марно витрачено час і гроші. Тому й екзаменаторами запрошують тих, із ким можна домовитися. Відтак володарями звань нерідко стають гравці, котрі до них іще не готові. Уже в наступному турнірі новоспечений майстер (ґросмайстер) зможе поділитися своїм „класом гри” з новим здобувачем, і так далі – приклад девальвації в дії.
Нерідко ті, хто „організовує” свої шахові звання, рейтинґи чи інші реґалії, прагнуть організовувати й масштабні шахові змагання: талант неможливо закопати! От і виходить, що саме вони на очах у всіх, від них залежить розвиток шахів, саме вони займаються наставницькою діяльністю. Яка, їхніми молитвами, виросте молодь – зрозуміло всім.
Що більше, ці організатори завжди доведуть у непідкупному суді, що вони чесні люди.
На тлі цього проблема читерства – найпростіша: досить придбати устаткування, розставити пости – і питання буде закрито (з удосконаленням електронних пристроїв удосконалюватиметься й устаткування, що перевіряє їхню наявність). І жоден учасник не зможе навіть підозрювати іншого у використанні електронних засобів підказок. А от із іншими явищами дати раду куди складніше.
sportsdaily.ru