Бронзові здобутки "динамівського" футболу

Повернення легенди.

Чесно кажучи, на прихід Олега Блохіна на тренерську лаву “Динамо” більшість вболівальників клубу чекали вже давно. Тренер, котрий зумів підняти на якісно новий рівень збірну України, вивів її до чвертьфіналу Чемпіонату Світу, бачився чи не найкращим кандидатом на пост головного тренера київського гранда. На противагу іноземцям Сьоміну і Газзаєву, Блохін “в доску” свій, добре знав Лобановського, а отже неодмінно повинен був принести разом із собою давно забуті звитяги на українській та міжнародній аренах. Принаймі, так вважали і рядові вболівальники, і президент команди Ігор Суркіс.

Варто відзначити, що на момент призначення Блохіна, якось забулося, що тренер збірної і тренер клубу – це різні речі, що єдиним досягненням Блохіна-тренера був кубок Греції, здобутий в далекому 1992 році... Також не брався до уваги і той факт, що “Динамо” на момент призначення Блохіна бездарно провалило два матчі проти “Шахтаря” і виїзну гру з “ПСЖ”. Хвиля оптимізму настільки сильно вдарила в голову і експертам, і простим фанам, що про очевидну слабкість киян мова навіть не йшла. Складалося враження, що всі біди “Динамо” пішли геть разом із іноземцями-наставниками, і все от-от налагодиться.

Не знаю, наскільки сильно вдарила по команді хвороба самого Олега Володимировича, через яку він змушений був пропустити практично весь осінній відрізок сезону, але факт залишається фактом – із приходом нового тренерського штабу команда стала грати тільки гірше. Футболісти, на яких покладався Сьомін були списані глибоко в дубль, деякі – виставлені на трансфер. В “Динамо” Блохіна ми не побачили Нінковича, Бетао, Мілевського, Кранчара, Рафаеля. І якщо в випадку з Кранчаром, гравець дійсно не відповідав рівню гри команди, то решта виконавців просто не підходили під бачення футболу нового тренерського штабу. Принаймі, так нам сказали з екрану.

Вже осінню, після перегляду провальних матчів з “Металістом” і “Порту”, починали закрадатися думки, мовляв, з Мілевським “Динамо” виглядало б цікавіше. Змістовніше, коли можна так сказати. Артем з його вмінням віддати геніальний пас, зачепитись за м’яч, заробити стандарт виглядав на голову краще від новоспечених гравців основи – Аруни й Дуду, проте Блохін навіть не думав його використовувати. Новий тренер “Динамо” вбачав панацею від всіх бід команди у швидкісній грі, а в ній місця Мілевському просто не було.

Тим часом вищеназвана панацея результату не давала, команда вилетіла з ЛЧ, а в домашньому чемпіонаті продовжувала грати бездарно. Було помітно, що швидкість окремих футболістів різко контрастує з швидкістю їх футбольного мислення, через що атаки “Динамо” все більше нагадували любительське “Хто далі б’є – той краще грає”. Аруні явно не вистачає стабільності, та й працездатність нігерійця викликає дуже багато запитань. Дуду не відповідає рівню команди, і приносить своєю грою більше суєти, ніж користі, а Мехмеді й взагалі навряд чи посилив би і луцьку "Волинь". Це я про тих, хто мав би замінити Алієва, Мілевського і Нінковича в атаці “Динамо”, коли хто не зрозумів... Ба, навіть більше: Гусєв, багаторічний капітан і лідер “Динамо”, здеградував до рівня того ж Мехмеді. Команда на очах розвалювалась і тоді оптимісти, а таких знайшлось немало, стали покладатися на зимові збори і січневе трансферне вікно. Мовляв, за зиму команда привикне до Блохіна, Блохін - до команди, “Динамо” купить пару достойних виконавців, і все буде гаразд.

Перебудова чи провал?

Відразу зауважу, що краще, насправді, не стало. “Динамо” взимку продало Нінковича, Бетао, Алмейду, здало в оренду Рафаеля, Юссуфа та Вукоєвича. Посилення, в свою чергу, прийшло тільки з Балкан – в ряди київських динамівців влився динамівець із Загреба Домагой Віда. Окрім Віди в команду були придбані місцеві виконавці – Селін, Безус, Цуріков, Сидорчук, а також львівський іспанець Лукас. Коли розібратися, то таку трансферну кампанію інакше як провальною назвати язик не поворухнеться. Адже Нінкович та Бетао стали чи не кращими зимовими придбаннями в Лізі 1, що дозволили скромному “Евіану” залишитись в еліті (на момент приходу екс-динамівців “Евіан” посідав останнє, двадцяте місце) та вийти до фіналу Кубка Франції. Такий-от “балласт” скинув в Францію київський клуб... Огнен Вукоєвич зумів витіснити із стартового складу “Спартака” Рафаеля Каріоку і став одним із кумирів московської публіки, Рафаель прекрасно зарекомендував себе в гельзенкірхенському “Шальке”, що, на секунду, займає четверте місце в Бундеслізі... Це, якщо ви ще не зрозуміли, балласт.

Тоді як гравці запорізького “Металурга”, команди, що за весь чемпіонат здобула аж одну перемогу, це посилення. Це я про Цурікова і Сидорчука. При всій повазі до цих футболістів, в школі “Динамо”, в дублі та “Динамо-2” можна знайти 5-6 виконавців подібного рівня. Інша справа, що ані запоріжці, ані вихованці школи “Динамо” не тягнуть на рівень віце-чемпіонів країни. Безус, котрий мав замінити Рафаеля, виглядав не краще, ніж у “Ворсклі”. Нагадаю, що за все перше коло Роман забив всього п’ять голів, при чому всі вони були забиті аутсайдерам типу запорізького “Металурга”. Про Селіна взагалі мовчу. Навіщо брати гравця, котрий і в “Ворсклі”-то не вважався лідером команди, до “Динамо”, коли там грає Тайе Тайво – для мене загадка. З Лукасом взагалі комічна ситуація вийшла: гравець посварився з тренером і не зіграв за першу команду жодного матчу. Таким чином, якщо не вдарятися в подробиці, команду посилив лише Віда, тоді як покинули її відразу декілька ключових виконавців.

В результаті “Динамо” отримало такий кадровий дефіцит, якого команда не знала з часів знаменитого “шубного” скандалу. Як тільки дискваліфікації отримували Хачеріді, Ярмоленко чи Аруна, команда мала грандіозні проблеми. Наприклад, лише завдяки величезному везінню, відсутність Ярмоленка і Аруни не вилилася у втрату очок у матчі з “Карпатами”. Про що думав тренерський штаб, коли протягом зими розпродував футболістів – невідомо. Зате відомо, що нічого доброго з цього не вийшло. Навіть та гра, котру демонструвало “Динамо” ще в матчі з “Дніпром”, кудись пропала на стадіоні “Металіст”. Деякі виконавці, як-от Аруна чи Ідейе, не виправдали сподівань тренера, тоді як замінити їх просто не було ким. На лаві запасних сиділи незаслужені ветерани, (приклад - Михалик), та безталанні юніори типу Сидорчука.

Ну а разом із травмою Гармаша, “Динамо” втратило і залишки колишньої потужності. Велозу, єдиний якісний центрхав, що залишився, нічого не зміг протидіяти навіть півзахисту “Таврії”, що вже й казати про команди топ-4. Фактично, програш “Таврії” не є якимось чудо-результатом, який повністю суперечив логіці подій. Насправді “Динамо” в тому матчі повинно було пропускати більше, просто кілька разів столичних гостей виручав каркас воріт. Не дарма Блохін після матчу наче мантру повторяв: “Мені стидно”.

Що посієш – те й пожнеш.

Хоча, коли розібратися, Блохін сам підводив команду до цього стану. Коли ти продаєш якісних футболістів, а натомість покладаєшся на посередностей – то чекай біди. Коли ти розпродуєш футболстів, а натомість залишаєшся із одинадцятьма гравцями і парою юніорів – ти не пройдеш сезон без втрат. Коли ти йдеш на конфлікт із гравцем, котрий може посилити твою команду із особистих міркувань – то ти підставляєш і себе, і команду. Олег Володимирович не міг цього не знати. Навіть більше, він прекрасно це розумів, от тільки зробив все з точністю до навпаки. А шкода.

Спроба грати у фланговий футбол, коли в тебе в складі лише Ярмоленко і Тайво можуть зробити якісну подачу – це нонсенс. Класний тренер завжди виходить з того, що в нього є і не починає перебудову доти, доки не відчує, що команда до неї готова. Зараз, коли сезон вже де-факто закінчився, можна впевнено сказати: “Динамо” було неготове до шокової терапії від Блохіна. Та й сам Блохін протягом цієї перебудови зробив надто багато помилок, щоб розраховувати на успіх вже зараз. Залишається тільки сподіватись, що тренерський штаб киян врахує власні помилки і припинить понад усе ставити ірраціональні речі, як наприклад міфічний “динамівський” футбол.

Думаю, кредит довіри Блохіну достатньо серйозний, щоб дати легенді клубу ще один шанс. Останній шанс. Зрештою, як показала практика попередніх сезонів, часті зміни тренера також не йдуть на користь команді, а отже треба запастись терпінням і цеглина за цеглиною будувати фундамент нового “Динамо”. Яким воно буде – сказати поки що важко, ясно тільки, що просто Блохіну і його людям не буде. Команда потребує якісного багатомільйонного посилення, це однозначно. Проте, по-моєму, навіть не це зараз головне. Головне – це перегляд Блохіним своїх поглядів на команду і власну в ній роль. “Динамо” – не місце для отримання практики Сидорчуком і Цуріковим. “Динамо” – це бренд, який завжди виграє. І коли Цуріков не може забезпечити перемоги, то чому б не дати шанс Мілевському, навіть якщо той не підходить під тренерське бачення зразкового футболіста?


Автор - Синічук Роман