Ось уже тиждень французькими горами, рівнинами та долинами триває черговий Тур де Франс. Здавалося б, звичайна собі велогонка, їдуть майже двісті людей, женуть свої велосипеди до фінішу, ну що тут може бути цікавого? Але насправді так може міркувати хіба той, хто ніколи не бачив хоча б одного етапу "Великої петлі".
Для мене знайомство з Тур де Франс розпочалося приблизно у десятирічному віці, коли я приїжджав до бабці на канікули. Спекотними літніми днями на вулиці було гуляти не дуже добре, а от по телевізору показували цікаву велогонку. Розібрався у правилах вже за 20 хвилин, а далі почав із захопленням спостерігати за гонщиками. Мені пощастило бачити тріумфи легендарного Ленса Армстронга, котрий здавався тоді буквально залізною людиною, яка може на цьому велосипеді все. Тур де Франс вміє приковувати увагу до деталей, розкривати зміст велосипедних секретів. Тоді ж я вперше дізнався, для чого формується на фініші спринтерський потяг, побачив, що на спусках з гір гонщики без проблем беруть у звичайних глядачів газету, щоб вітер так не продував груди.
Відомий вислів "жовта майка лідера" пішов саме із термінології Туру, адже на італійському Джіро д'Італія, наприклад, чемпіонська майка має рожевий колір. звичайно, і рівнинні гонки, і індивідуальні та командні розділки мають свій особливий шарм, але найцікавіше було спостерігати за гірськими етапами. Саме тут, на кількох вершинах найвищої категорії вирішується доля гонки, саме тут можна виграти і програти навіть годину залікового часу. І здається мені, що ніколи не зітруться з пам'яті назви тих гір, які тоді, в дитинстві, вимовлялися з таким благоговінням: Альп д'Юез, Мон Венту, коль дю Галіб'є, коль д'Обіск та славетна Турмале. Бачити на власні очі, як людина кидає виклик природі, як вона здіймається на велосипеді на висоту кількох тисяч метрів і паралельно вболівати за українця Ярослава Поповича, що може бути краще?
Зараз вже, звичайно, робота не дозволяє дивитися кожен етап Туру, з'явилися інші клопоти і турботи. До речі, ще з дитинства пам'ятаю, як коментатор читав повідомлення, адресовані йому у соціальній мережі, і одна жінка писала, що заради Тур де Франс вона щоліта бере відпустку саме на час гонки, щоб не пропустити жодної хвилини цього дійства. Не можу сказати точно, але здається, що вона теж "захворіла" Туром в дитинстві. Але навіть зараз, якщо випадає вільних десять хвилин, намагаюся вмикати Тур і насолоджуватися цим всім. Красивими місцями Франції, доброзичливими вболівальниками і, звичайно, перегонами. Коли тихо шумить вертоліт, сигналять "технічки" і втікають у відрив гонщики. Зрештою краще один раз побачити, ніж сто разів почути. До завершення Тур де Франс ще два тижні, поспішайте встигнути на свято велоспорту!