Вчора нападник збірної України Роман Яремчук став головною персоною для російської спортивної преси. Повідомляє сайт Sportanalytic.com.

А все через те, що одразу після перемоги над Португалією наш форвард зазначив, що збірна України не буде давати голослівних обіцянок перед чемпіонатом Європи, а спробує все показати на ділі. Яремчук привів приклад гравців команди Росії, котрі після перемоги над шотландцями вже стали анонсувати свій феєричний виступ на Євро. І все, більше нічого там не було. Роман не сказав, що Хутін - пуйло, не казав, що Росія - країна-окупант і навіть не обіцяв надерти їй дупу на чемпіонаті Європи. Здавалося б, нічого особливого, але інтерв'ю нашого гравця викликало буквально цунамі гніву за поребриком.

Тіна Канделакі, Сєргєй Юран, російські футбольні чиновники і навіть Артем Франков засудили Яремчука за його слова. Приписували йому розпалювання міжнаціональної ворожнечі, а також спробу стати на заваді мирним ініціативам між нашими країнами. Хоча насправді на заваді цим мирним ініціативам стоять 13 тисяч вбитих українців на Донбасі, закатовані кримські татати, анексія та збройна агресія. Звісно, "мишебратья" намагаються цього не помічати і вперто говорять, що спорт поза політикою. Головний редактор українського журналу "Футбол" Артем Франков навіть заявив в інтерв'ю, що між нашими країнами "багато крові та лайна", але він хоче, щоб це якомога швидше припинилося і ми почали їздити один до одного в гості. Без коментарів.

Насправді ж, росіяни зараз запевняють, що абсолютна більшість за поребриком була щасливою через вихід України на Євро, тільки у світі дії значать набагато більше за слова. Не знаю, як ви, а я дуже сподіваюся, що у півфіналі чемпіонату Європи команда Шевченка таки зіграє з Росією і зробить на полі все, щоб перемогти. Але точно переконаний, що навіть після того, як ерефія забереться з Криму та Донбасу, ніяких дружніх, а тим більше братських, відносин між нами не буде. Просто тому, що Іловайськ і Дебальцеве, Зеленопілля і Донецький аеропорт, Маріуполь і Слов'янськ. Просто тому, що ми це будемо пам'ятати завжди.

Я не кіборг – я вчитель історії.
І багато читав про війни.
Тут таких, як я, – тисяч сто.
І їм Дуже хочеться бути вільними.

Я приїхав туди, де ціляться,
Хоч ніхто мене не просив.
Я не кіборг – я хлопець із Вінниці.
В мене скоро народиться син.

Кажуть, кожен тут буде, і був, і є
Хоч соромляться – всі герої.
Я ж не кіборг – удома я був водієм
І ніколи не чистив зброю.

Ми за тих, хто далеко десь там, внизу
Божеволіє від напруги.
Я не кіборг – я плачу, коли несу
Покалічене тіло друга

Сайт Sportanalytic.com, читай новини про спорт українською!