Окупанти затято кажуть, що ми з ними - один народ. Але насправді між нами просто тектонічні тріщини і сотні років еволюції. Бо коли на росії народ "закриває хліборізку", як висловився один з їхніх пропаган*онів, то в нас суспільство може спільними діями впливати на всі процеси життєдіяльності держави. Повідомляє сайт Sportanalytic.com.

Кілька днів тому відбулися вибори президента Національного олімпійського комітету України. Його попередній керівник Сергій Бубка, м'яко кажучи, не вразив на фоні повномасштабного російського вторгнення, тож його замінив міністр спорту України Вадим Гутцайт. Кілька ЗМІ написали, що це ставленик Бубки, але ми цьому доказів не маємо, тому таке твердження - це суб'єктивна думка певних журналістів. Віце-президентом НОК було обрано колишнього наставника збірної України Андрія Шевченка. А членами НОК стали депутати від партії ОПЗЖ Нестор Шуфрич та Григорій Суркіс. Представники цієї партії ще донедавна їздили в Москву на поклон до окупантів, а тепер їхні "колеги" будуть керувати українським спортом?

Вочевидь, так подумав Андрій Шевченко. Адже одразу після публічного розголосу він заявив, що відмовляється від посади віце-президента НОК, адже не хоче бути в одній організації з певними людьми. Зрозуміло, з якими саме, правда? Респект вам, Андрію Миколайовичу! Практично одразу після того озвався керівник УПЛ Андрій Павелко, котрий також заявив про небажання працювати разом з цими особами. І сталося диво! Шуфрич та Суркіс написали заяви на ім'я Гутцайта про те, що вони відмовляються від своїх місць у НОК і не будуть там працювати. Ой, а що трапилось? На фоні цього чомусь згадалося, що міністр закордонних справ рф лавров полетів з саміту G20 у Балі ще до його завершення. А чому так скоро? Бо до нього всі ставились, мов до прокаженого, не хотіли з ним ні спілкуватися, ні навіть робити фото.

Українське суспільство сьогодні проходить випробування щодо толерантності до зрадників та колаборантів. До тих, хто незадовго до війни завзято кликав сюди "рускій мір", хто казав, що потрібно замирятися з агресором та активно з ним домовлятися. Як можна було не вийти з ОПЗЖ після вторгнення, навіть якщо ти якимсь дивом туди вступив, а точніше - вляпався? Як можна було не засудити діяльність цієї партії і бодай не вибачитися за розділення цих поглядів? А головне - як можна після цього розраховувати на якісь офіційні посади в Україні, котра завзято і криваво бореться за своє майбутнє? Хочеться вірити, що український народ більше не терпітиме тих, хто хотів покласти його під чобіт російського окупанта. Цей урок історії дається нам дуже великими втратами, тож ми просто мусимо його вивчити і закарбувати у пам'яті.

Ігор Цвик, головний редактор Sportanalytic.com

Сайт Sportanalytic.com, читай новини про спорт українською!