Під музику Морріконе. Як хотів піти з цього світу Артем Франков

Вчора у Києві попрощалися з українським спортивним журналістом Артемом Франковим. Повідомляє сайт Sportanalytic.com.

Як виявилося, практично всі сучасні спортивні журналісти України так чи інакше вважають пана Артема своїм вчителем у цій справі. А ще звернули увагу на один з останніх постів журналіста у соцмережі. 25 жовтня він написав: "Відправив 165 посилок. Йду додому вмирати, вечеряти та дивитися "Шахтар". Того вечора "гірники" грали проти "Барселони", а вдень Артем Франков надсилав читачам свій новий журнал FootbALL. Мабуть, слова про "вмирати" - це банальний Т9, але, судячи з усього, вже в ту ніч журналісту стало погано і його забрали до лікарні. А ще було знайдено статтю самого Артема, де він описав бачення власного похорону. Журналіст просив не нести йому квітів, а покласти в труну кілька примірників журналу "Футбол" і спалити в печі крематорію. При цьому Франков просив під час цього увімкнути музику Енніо Морріконе з фільму Fistful of dollars ("Жменя доларів"). Не знаю, чи рідні повністю виконали це бажання Артема Франкова...

Так сталося, що мене зі світом футболу повноцінно знайомили дві людини. Перша з них - мій дядько Роман. Вперше ми дивилися гру, коли мені було 5 років, але тоді матч завершився нульовою нічиєю, тож інтерес до футболу довелося перенести на трохи пізніший термін. Далі вже було легендарне "Динамо" кінця 90-х і чемпіонат світу 1998 року, котрий особисто для мене досі залишається найкращим. Мабуть, залишиться таким назавжди. А потім був і пан Франков з його журналом "Футбол". Тоді, коли ще не було інтернету, він та його редакція у складі Таліновського, Шахова, Панкратова та інших були взагалі істиною в останній інстанції. Їм довіряли, з ними сперечалися, але пройти повз думку журналу на ту чи іншу тематику було неможливо.

Особисто ми бачилися з Артемом лише одного разу. Це було практично одразу після мого приходу в спортивну журналістику на одному з матчів, чи то "Шахтаря" в Лізі чемпіонів, чи то збірної України. Тоді для мене взагалі все було в новинку і сприймалося з широко розплющеними очима, коли можна було сидіти поруч з відомими журналістами та навіть спілкуватися з ними. Втім, ми з паном Франковим тоді не говорили, а просто зробили фото. Вже цього тоді було достатньо для виразу "радий, як слон"... Орієнтовно 5 років тому в нас хотіли змінювати регламент УПЛ просто по ходу сезону, з приводу чого була доволі серйозна дискусія. Пам'ятаю, я у блозі порівняв це з поїздкою в автобусі, де вартість квитка змінюється просто в той час, коли ви перебуваєте в салоні. І пан Артем у редакційній статті журналу "Футбол" використав цю цитату і загалом з нею не погодився, додавши: "Бійтеся аналогій, бо не всі вони правильні". Так, зі мною не погодився найвідоміший футбольний журналіст країни, але з іншого боку це означало, що він принаймні раз мене прочитав!

Це так і залишилося яскравим спалахом аж до літа минулого року. Тоді Артем Франков анонсував закриття паперового журналу "Футбол", тож мені не залишалося нічого іншого, як написати про це блог. Ось він, до речі. Загалом, нічого надзвичайного, просто думки про причини закриття журналу. Вже тоді Артем вів власний телеграм-канал, котрий я інколи почитував. І яким же було моє здивування, коли там я побачив слова: "Игорю Цвику - огромное спасибо за уважительное и разумное надгробие. Вот пример, как человек сумел написать уважительно и в то же время похоронить)". Це він, звісно, про журнал, хто ж міг подумати тоді про інше... Але! По-перше, він все ж бодай інколи читає мої блоги! Та найважливіше - це похвала від людини, котра є еталоном у нашій спортивній журналістиці. Це багато чого вартує, це означає, що не просто так я обрав цей шлях у житті. Тому дякую Артему Франкову за його величезний внесок у мою любов до футболу! А на завершення - та сама музика, з якою пан Артем хотів покинути цей світ...


Ігор Цвик, головний редактор Sportanalytic.com

Сайт Sportanalytic.com, читай новини про спорт українською!