Лісогор: Зміни у плаванні є, але не на краще

Новини — 17:05, 26 Чер 2008 — Віталій Гриб Переглядів: 3184

Поділитись:

Олег Лісогор – унікальний спортсмен: уперше ставши чемпіоном світу ще 2001 року в японській Фукуоці, він досі належить до світової еліти з плавання. А світовий рекорд на дистанції 50 метрів брасом, що він його встановив 2002-го, досі не вдалося перевершити, навіть під час знаменитого рекордного буму початку цього року. Нині Олег активно готується до участі у своїй третій Олімпіаді, планів щодо медалей наперед не будує, проте обіцяє, що зробить усе можливе, аби якнайкраще представити країну в Пекіні.

Тож саме про підготовку до Ігор у Китаї, про свої плани після Олімпіади Олег Лісогор, який сьогодні представляє спортивний клуб «Біола», і розповів.

– Олеже, минулого тижня ви повернулися з турніру Mare Nostrum, який проходив у три етапи. Наскільки важливими були ці змагання з огляду на підготовку до Олімпійських ігор у Пекіні?

– Це був такий собі оглядовий турнір. Ми півтора місяця провели на тренуваннях, потрібно було підбити підсумок проведеної роботи, тож змагання Mare Nostrum якнайкраще підійшли для цього. Цей турнір був важливий не стільки результатами, скільки інформацією, яку вдалося отримати: стосовно роботи м’язів, чи в правильному напрямі відбувається підготовка до Ігор, чи простежується розвиток. З’явилася можливість зробити певні висновки та зрозуміти, в якому керунку рухатися далі.

– Якщо говорити загалом, чи задоволені ви тим, як триває підготовка до Пекіна-2008?

– Якщо розібратися в цьому питанні глобально, то, на жаль, рівень підготовки не відповідає завданням, які перед нами ставлять. Так, для України – цей рівень звичайний і традиційний, але аж ніяк не за світовими мірками. Зараз ми перебуваємо на зборі в Євпаторії, де справді непогані умови, є можливість тренуватися, але все одно не вистачає певних двох-трьох моментів, які допомогли б нам у роботі.

– Ви готуєтеся вже до третьої своєї Олімпіади, тож мали змогу на власному досвіді відчути, як щороку змінюється ставлення держави до плавання. Чи отримуєте сьогодні від країни більшу підтримку, зокрема фінансову?

– Так, зміни, звісно, відбулися, але (не хочеться про це говорити, проте це факт) не на краще. Плавання нині перебуває в певній невідомості, з якої немає виходу: басейни закривають, кількість збірників зменшується. Ми намагаємося витримати цю систему, хоча насправді дуже складно працювати в таких умовах.

– Якщо спортсменам не гарантують відповідних умов для роботи, то наскільки справедливо вимагати від них олімпійських нагород, тим паче, що чиновники вже підраховують, скільки медалей з якого виду спорту українські олімпійці мають привезти з Пекіна?

– Ви правильно ставите питання й самі ж даєте на нього логічну відповідь. Для початку чиновникам варто було б об’єктивно оцінити свою роботу, підсумувати свою діяльність для користі олімпійців, а не рахувати нагороди, а тим паче вимагати їх. Адже потрібно не лише вимагати від спортсменів, а й давати їм щось навзаєм. Свого часу дуже добре описав ситуацію Денис Силантьєв, який сказав, що ми плаваємо не задля чогось, а всупереч чомусь. Здебільшого доводиться боротися, так би мовити, суто на морально-вольових якостях. Але й вони не безмежні, з часом і ентузіазм зникає.

– Яку тоді мету ставите особисто для себе на Олімпійські ігри?

– Насправді на будь-яких змаганнях намагаюся показати максимум своїх можливостей, максимально якісно готуватися до турніру. Тому, звичайно, в Пекіні хочу продемонструвати все, що можу, все, чого досягнув за ці роки підготовки. Але річ у тому, що так роблять і цього прагнуть усі спортсмени, тож навіть бути просто учасником Олімпіади, потрапити до півфіналу чи фіналу – це вже досягнення.

– До речі, ніколи не шкодували, що ваша улюблена 50-метрівка, на якій уже багато років є світовим лідером, не входить до олімпійської програми у змаганнях плавців?

– Імовірно, це справа майбутнього і вже на наступній Олімпіаді плавці змагатимуться на дистанції 50 метрів. Хтозна. Особливого жалю з цього приводу не відчуваю. Я пройшов за свою спортивну кар’єру через перемоги на чемпіонатах світу і Європи на олімпійських дистанціях, а на 50 метрах виступав радше вже для власного задоволення, аби поставити красиву крапку у змаганнях. Адже завершити турнір перемогою чи просто фінішем на подіумі – це завжди приємно.

– Вам уже неодноразово доводилося виступати в Китаї. Яка атмосфера панує там під час змагань, чи подобається вам країна з екзотичною для нас культурою, і що, мабуть, для спортсменів важливіше, не дуже комфортними погодніми умовами?

– Так, я справді доволі часто виступав у Китаї. Маю сказати, що якоїсь особливої різниці між змаганнями в цій країні й деінде не помітив. У Китаї буває важко, але дискомфорту здебільшого не відчував. Як буде тепер, побачимо, адже в команді доволі багато проблем, і тільки на місці зможемо з’ясувати, як воно все вирішиться.

– Початок року в плаванні позначився справжнім рекордним бумом. На ваш погляд, такі високі результати плавців пов’язані передусім із використанням нових костюмів – Speedo LZR Racer і TYR Tracer Light? Чи варто очікувати великої кількості світових рекордів у Пекіні?

– Справді, рекордів було дуже багато, і костюми відіграли в цьому не останню роль, адже я бачив їх на власні очі й навіть пробував нове екіпірування на практиці. Вони дуже допомагають плавцям, значно зменшують опір з водою. Але вже від початку використання цих костюмів рекордів було встановлено так багато, що на Олімпіаді, ймовірно, не вдасться видати на-гора нові досягнення.

– Попри це, ваш рекорд на 50-метрівці брасом, який встановили ще 2002 року, досі нікому не вдалося перевершити...

– Це так. Я й досі дуже добре пам’ятаю, як встановив його, пам’ятаю все до найменших дрібниць. Але мушу зазначити, що тепер, коли чимало спортсменів почали використовувати нові костюми, багато брасистів таки наблизилися до того часу, який я показав 2002 року в Берліні. Хоча передбачаю: якщо завдяки костюму вдасться посунути цю планку далі, то рекорд протримається не один рік.

– Чи не плануєте й собі виступати в новому екіпіруванні?

– Знаєте, в нас така заплутана ситуація з контрактами, угодами, стосунками наших спонсорів і збірної, що... Я – спортсмен, логічно, що хочу нормально тренуватися і змагатися з серйозними суперниками на їхньому ж рівні, в тому ж таки костюмі. Це моя робота. А от усім іншим – організаційними моментами, забезпеченням костюмами, вирішенням якихось нюансів – має займатися таки хтось інший, а не самі плавці. А нині виходить так, що ми боремося за своє право виступати на таких самих умовах, що й наші суперники. Так, хочу такий костюм, але через усі непорозуміння зі спонсорськими контрактами і федерацією все йде зовсім не в тому керунку, аби спортсменові було добре.

– А чи можете загалом оцінити рівень готовності нашої збірної трохи більше ніж за місяць до початку старту Олімпіади?

– Насправді сказати щось конкретне складно, адже до цього часу збірники тренувалися кожен по-різному. Частина команди готувалася в Словенії, інші ще десь. І лише тепер уся команда зібралася в Євпаторії, тому мені складно визначити, хто чого досягнув за попередній період підготовки. Наразі, на мій погляд, усі тримаються на своєму звичному рівні, проте кожен старається покращити свої показники. Хто може «вистрелити» в Пекіні? Думаю, це до снаги кожному, передбачити, чим закінчаться змагання на Олімпіаді, практично неможливо. Той, хто був фаворитом, може залишитися з нічим, і навпаки.

– Ви, безперечно, є лідером команди. Чи часто молодші збірники звертаються до вас за порадою?

– Ну, чи є я лідером – це суперечливе питання, в нашій команді багато сильних спортсменів. Стосовно ж порад, то наразі ніхто не звертався. Хоча з іншого погляду, іноді по розмові відчувається, що співрозмовник не проти почути від мене корисну інформацію, проте нічого не робить для того, аби її отримати. Як правило, якщо людина досягає якихось максимальних для себе результатів, скажімо, з плавця першого розряду переходить у майстри спорту (а це ж радість, шалені емоції), то їй уже не до чужих порад і допомоги.

– Завдяки чому вам вдалося протриматися на вершині майже десять років у виді спорту, який молодшає просто на очах?

– Складно проаналізувати всю свою спортивну кар’єру. Але можу сказати, що ми з тренером провели грандіозну роботу за ці роки, а ще були неймовірне бажання досягнути успіху, вміння вчасно відпочити та відновити сили, вміння зібратися перед стартом. Є дуже багато чинників, які вплинули на те, що я досі виступаю в збірній і тримаюся на хорошому рівні.

– Чи не думали над тим, як складеться ваше життя після Пекіна-2008 – чи це буде продовження кар’єри спортсмена, чи заслужений відпочинок?

– Однозначно відповісти наразі не можу, але знаю стовідсотково, що після Пекіна-2008 хочу відпочити. Не стільки від спорту, скільки від різних нюансів, які його супроводжують, – емоційне і фізичне навантаження. І лише після того, як вдасться позбутися цього напруження, переживань, проблем, почнеться період розмірковування: чи й надалі займатися спортом, чи варто почати думати зовсім про інші речі, адже все-таки не слід забувати і про вік.

– Чи вдається й зараз, коли за плечима довга дорога у спорті, отримувати насолоду від змагань, як це було на початках?

– Мені й досі цікаво. Коли тільки починав завойовувати медалі на міжнародному рівні, доводилося змагатися із зовсім іншими суперниками. Мало хто з них виступає нині. Тепер щороку з’являються все нові й нові люди. І от коли я приїжджаю на змагання і бачу цей вогонь в очах, азарт молодих спортсменів, бажання перемогти всіх і кожного, то також заряджаюся таким настроєм, мені стає цікаво з ними боротися, показати, що я також іще багато можу.

Наталя Вихопень

Львівська Газета

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Лісогор: Зміни у плаванні є, але не на краще

Останні новини

Паралімпійські ігри. Медалі

Вибір редактора

Циганик розгромив збірну України за гру з данцями