Мілевський: лідерами не призначають

Головні — 15:54, 30 Сер 2009 — Юра Буджерин Переглядів: 1503

Поділитись:

Майже сім років тривав шлях Артема Мілевського від новачка до беззаперечного лідера «Динамо». Уперше талановитий нападник вийшов в основному складі влітку 2002, а остаточно став капітаном команди, основним гравцем та її «обличчям» лише з приходом Валерія Газзаєва.

За будь-якої тактичної схеми, з одним форвардом чи з трьома, місце Артема в центрі нападу нині не обговорюється. Довіру тренера та партнерів він відпрацьовує не лише забитими м’ячами, а й результативними передачами. За системою «гол плюс пас» Мілевський другий сезон найкращий у команді.

- Сезон розпочався для нас чудово. Спершу трохи непокоїв старт із новим тренером. Ми пам’ятали невдалий старт «Шахтаря» минулого літа, коли втрачені очки позбавили команду шансів боротися за золоті нагороди вже після першого кола. Настрій підняв нелегкий виграш Суперкубка в поєдинку з «Ворсклою». Не дуже переконлива за рахунком, з точки зору психології, ця перемога була дуже важливою. Не забиті в Сумах м’ячі влетіли у ворота суперників у перших іграх чемпіонату. Помітний прогрес у якості нашої гри: з кожним туром вона стає все вищою.

- Улітку 2006 року ти гучно заявив про себе — спочатку в молодіжній збірній, а згодом і в національній. Тим не менш, повноцінне місце в стартовому складі «Динамо» заслужив лише через півтора року…

- Після вдалих виступів за збірні я практично одразу зазнав травми та пропустив кілька місяців. Згодом лихоманило команду — нічого не виходило в Лізі чемпіонів, утрати в якій успіхи в чемпіонаті допомогли компенсувати лише частково. Чимало змінилося для мене й для команди в цілому після приходу Юрія Сьоміна. З’явилися стабільність та впевненість.

- Упродовж п’яти років у другій команді «Динамо» в тебе не було бажання змінити клуб?

- Ні, адже була мета залишитися в «Динамо», віддячити клубу за все, що тут для мене зробили. Про те, що треба наполегливо працювати, мені казали й президент клубу, і мої батьки. Мав довести собі, а значить і всім, що саме тут у мене все вийде якнайкраще. Собі пообіцяв, що поки не заграю в основному складі, нікуди з «Динамо» не піду.

- Твоє терпіння заслуговує на повагу.

- У нелегкі часи мені допомогли багато людей, насамперед підтримкою та порадами. Я, а також Сашко Алієв, нині дуже задоволені, футбольна доля нарешті повернулася до нас обличчям.

- Після виходу на поле в матчі збірних України проти Саудівської Аравії під час Кубка світу в Німеччині ти сказав: «Нехай лише кілька хвилин, але відчуття незабутні». Нині часто згадуєш 2006 рік чи життя пішло далі?

- Інколи, адже це був мій дебют у національній збірній, та ще й у матчі Кубка світу! Той турнір справив дуже сильне враження. Коли футболіст хоч раз зіграє в змаганнях такого рангу, у нього обов’язково з’явиться бажання повернутися на них через чотири роки. Звісно, я не виняток. Для цього в збірної України є всі шанси — залишається обійти в груповому турнірі хорватів та перемогти у плей-офф.

- У тебе традиційно пік форми припадає на літо. Минулого року, наприклад, чотири твоїх м’ячі у ворота «Спартака» вивели команду до Ліги чемпіонів.

- Не лише мої, адже інші чотири забили партнери по команді. Не знаю, чому найбільше забиваю в липні та серпні. Можливо, в Україні в цей час чудові футбольні поля, а в мене після відпуски особлива жага до футболу. Пам’ятаю, що ажіотаж навколо наших зустрічей зі «Спартаком» був шалений. Для нас було найголовніше пройти росіян та вийти до Ліги чемпіонів. І ми це зробили!

- Прагнучи зупинити тебе, суперники не завжди обирають джентльменські способи. Проти кого з них тобі грати найскладніше?

- Важко проти гравців «Шахтаря» та моїх партнерів по збірній України Чигринського та Кучера. З останніх суперників у єврокубках відзначу захисників «Парі Сен-Жермена» Траоре та Камара.

- Чи є захисник, із яким у тебе особисті рахунки?

- Ні. Чим серйозніший суперник, тим вищий рівень його гравців. Мені ж потрібно успішно вирішувати завдання в конкретному епізоді — обвести когось, відкритися, віддати передачу та інше. Особистих змагань ні з ким на полі не влаштовую.

- Раніше казав, що тобі імпонує гра Тотті. Помічаєш, що манерою поведінки дедалі більше стаєш схожим на італійця?

- Моя нинішня манера гри відточувалася останні три-чотири роки. А Франческо Тотті подобається як футболіст, харизматичний лідер. Проте бажання його копіювати ніколи не було. Так само, як й інших футболістів.

- Артеме, в тебе немає стабільного партнера в нападі. Шацьких та Бангура пішли, а Кравець та Гільєрме не можуть закріпитися в першій команді…

- Доводиться розраховувати на підтримку півзахисників. У нас чудове взаєморозуміння з Гусєвим, Нінковичем, Ярмоленком, Кравченком, незабаром має одужати Алієв. Перша половина сезону буде довгою, аж до середини грудня. Тож доведеться грати з різними партнерами, за різними ігровими схемами. Розраховую, що незабаром одужає Артем Кравець. Комфортно грати в нападі з партнером, який завжди налаштований на боротьбу, може поштовхатися, зачепитися за м’яч. Цікавій гравець Гільєрме. Від нього можна очікувати нестандартних ходів, у діях бразильця наявна якась «родзинка». Із нетерпінням очікую, коли відновляться всі травмовані. Зросте конкуренція, а значить наша гра, сподіваюся, стане ще більш цікавою.

- У сезоні 2008/09 тебе визнали найкращим гравцем чемпіонату України. Проте у змаганні бомбардирів ти поступився Ковпаку з «Таврії». Цей титул принциповий для тебе?

- Конкретного завдання — стати найкращим бомбардиром чемпіонату — для себе ніколи не ставив. Найважливішим рік тому вважав закріпитись у стартовому складі команди та приносити їй якнайбільше користі. Я непогано розпочав сезон, проте навесні мало забивав. Через це пропустив уперед Ковпака. Із нападників у чемпіонаті України в останньому сезоні сподобався Луїс Адріано з «Шахтаря».

- Проте серед найкращих асистентів тобі не було рівних: із вісьмома результативними передачами ти обійшов навіть Алієва. Від успіху партнерів отримуєш не менше задоволення?

- Звісно, адже це успіх моєї команди. Подобається віддавати точні передачі, після яких партнеру залишається переправити м’яча у ворота. Часто трапляється, що суперник очікує від мене удару, а я віддаю передачу. Тоді отримую й естетичне задоволення…

- Чи відчув ти зміну ставлення збоку партнерів після того, як Валерій Газзаев призначив тебе капітаном?

- Майже нічого не змінилося. Лідером команди не можна стати за призначенням. Це або є, або немає. Єдине, став ще більше спілкуватися з тренером та хлопцями з команди. Інколи беру участь у корпоративних заходах, наприклад, презентації виїзної форми на сезон 2009/10.

- Артеме, ти є вихованцем першого випуску динамівської академії. Із тої групи футболістів 1985 року народження одразу три гравці спромоглися пробитися до складу національної збірної України. Вважаєш, що ви виправдали покладені на вас надії?

- Сталося це не так швидко, як усі думали. Нині нас із Алієвим та Ярмашем із «Ворскли» регулярно викликає до національної збірної її тренер Олексій Михайличенко. Непогано виглядають у клубах вищої ліги Чучман, Воробей, Максимов та інші. Цю групу, підготовлену Павлом Яковенком, можу назвати унікальною. Нас зібрали з різних країн, об’єднавши єдиною метою. Згадую, як було важко в перші роки: виснажливі тренування, сувора дисципліна. Нам допомагало чимало людей, усі хотіли, щоб ми виросли класними гравцями та продовжили традиції «Динамо». Нині спілкуюся з усіма хлопцями, у тому числі з тими, хто з різних причин уже закінчив із футболом.

Дмитро ШАПОВАЛ, журнал ФК «Динамо», серпень 2009 р.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Мілевський: лідерами не призначають

Останні новини

ЧС-2026. Відео голів

Вибір редактора

Останній танець Мессі та Роналду. Битва геніїв, що забула про час