Утворений у 1992 році Російський футбольний союз був проголошений правонаступником Федерації футболу СРСР. Утворений у 1992 році Російський футбольний союз (РФС) був проголошений правонаступником Федерації футболу СРСР. Але історія російського футболу сягає корінням до початку минулого століття.
На той час гра у м'яч ногами була вже досить поширеною в європейській частині Російської імперії. 6 січня 1912 року представники футбольних ліг Санкт-Петербурга організувалися у Всеросійський футбольний союз (ВФС), який невдовзі став членом ФІФА.
Дебют збірної Росії на Олімпіаді 1912 року в Стокгольмі вийшов невдалим - команда програла обидва матчі, причому Німеччині - з рахунком 0:16. Протягом п'яти років існування ВФС були проведені дві першості країни. 1912-го лаври дісталися Петербургу, рік по тому - Одесі. Наступний чемпіонат перервала війна.
Футбольні змагання поновилися уже в Радянській Росії. Перший чемпіонат СРСР для команд міст відбувся в 1923-му, його виграли москвичі. 16 листопада 1931 року свій дебютний матч зіграла збірна країни, обігравши турків - 3:0. А з 1936-го ведеться відлік клубних першостей Союзу.
У 1935 році була заснована футбольна секція Міністерства спорту СРСР, що функціонувала до 1959-го, коли з'явилася футбольна федерація. П'ять років вона існувала як незалежна організація, однак потім перейшла під опіку Міністерства спорту. І вже з розпадом Радянського Союзу, в лютому 1992-го, утворився РФС.
Основу збірної СРСР від повоєнної доби до 1960-х років складали переважно гравці московських клубів. Радянська команда, очолювана Гаврилом Качаліним, виграла "золото" Олімпіади 1956 року в Мельбурні, а в 1960-му перемогла в першому розіграші Кубку Європи. Тодішніми зірками колективу були Лев Яшин, Валентин Іванов та Ігор Нетто.
Після того, як на провідні ролі в радянському футболі вийшло київське "Динамо", а також значно підвищився загальний рівень футболу в Україні, Грузії, Вірменії, Білорусі та інших республіках, росіяни вже не домінували ані на клубній арені, ані в збірних - від юнацьких до національної. Утім, найяскравіші представники російських команд здобували всесоюзне та міжнародне визнання. Кумирами вболівальників були Едуард Стрельцов, Валерій Воронін, Альберт Шестерньов, Рінат Дасаєв і Федор Черенков.
У фінальному турнірі європейської першості 1992 року в Швеції, путівку на який здобула ще збірна СРСР, виступала команда Співдружності незалежних держав. А вже з наступного відбірного циклу у змаганнях під егідою ФІФА та УЄФА грала збірна Росії, лави якої поповнили багато представників інших колишніх республік Союзу. Росіяни пробивалися у вирішальні етапи світових першостей 1994 і 2002 років, брали участь у трьох чемпіонатах Європи - 1996, 2004 і 2008, причому на останньому дійшли до півфіналу.
