Гімну не співаєш- перемоги не маєш! Аналізуємо гру збірної України у матчі з Словаччиною

Україна стартувала у відборі до Євро-2016. Стартувала не найкращим чином, якщо не сказати, що взагалі паскудно.

Програш від Словаччини вдома може серйозно вдарити по амбіціях команди Фоменка на участь у фінальному турнірі у Франції, адже у підсумку можна не дорахуватись навіть одного залікового балу, втраченого якраз у поєдинку зі словаками.

Отже:

Розпочнемо з мінусів.



Неосмисленність дій в атаці. Збірна України у вчорашньому матчі виглядала розгубленою в атаці в порівнянні зі словаками. Практична кожна атака суперника виглядала небезпечною і завершувалась загрозою воріт Пятова, адже гравці команди-суперника чітко знали як атакувати і що робити в кожну долю секунду з м’ячем.

Індивідуальна майстерність. Це той фактор, в якому Україна вчора цілком і повністю поступилась Словаччині. Словацькі футболісти у більшості грають у сильних європейських чемпіонатах, незважаючи на те, що виступають вони не в топ-клубах, а в середнячках. Але різниця в швидкості прийнятті рішень, в якості тих самих рішень, в нестандартності мислення була просто колосальна.

Відсутність лідера. Олександр Кучер після матчу сказав: «Нащо нам лідер? Наша команда єдина і вона працює як єдиний механізм». Добре, пане капітан, все вірно. Але в кожній команді є лідери. Можна подивитись на топ-збірні і на топ-клуби – там є лідери в командах і це правильно, бо це футбол і роль лідера в команді багато що значить. У словаків на полі було кілька лідерів. У захисті – Дюріца, у середній лінії – Гамшик і Мак, в нападі – Вайсс. Всі вони грали командно і не перетягували ковдру на себе, але вони є висококласними гравцями з екстраординарними навичками, яких нема у інших членів словацького колективу, тому команда грала на них і старалась допомогти їм на повну використати їх талант. У нас же лідера не знайшлось. Ну можливо з натяжкою лідером був Федецький, можливо Едмар. А в цілому лідера не було. Провально зіграла оборонна вісь "Шахтаря".

Відсутність варіативності. Про це всі заговорили після матчу з Молдовою. Команда збивається на довгі рейди по флангах, забігання і подачі в карну зону суперника. І все, і більше взагалі нічого. Це примітивно і не дієво.

Консерватизм. Михайло Фоменко дуже боїться йти на ризик навіть коли команда програє і до кінця матчу лишається 10 хвилин.

Плюси.



Стартовий натиск. Підопічні Фоменка кожен матч починають з шаленого тиску на суперника, при чому не важливо вдома вони грають чи на виїзді. Це звісно психологічно тисне на суперника, якому необхідно вийти з під тиску українців, перебрати м’яч під свій контроль і відсунути гру від своїх воріт. Але стартовий натиск нічого не вартий без швидкого голу, адже не втіливши перевагу у забиті м’ячі, ти просто витрачаєш купу сил в нікуди.

Флангова гра. Знов добре відіграли фланги нашої збірної. Вся гра будувалась через лівий і правий край. Але це стосується лише наших латералів Шевчука і Федецького. Лише вони нагнітали біля чужих воріт, в той час як вінгери команди були надто пасивні.

Характер. Те, що завжди було у нашої команди і вчора так само майже спрацювало. Наша збірна до останньої секунди не здавалась і прагнула бодай зрівняти рахунок. І це вийшло після підключення голкіпера Пятова. Щоправда гол було не зараховано через порушення проти воротаря суперників у його володіннях.

Стандарти. Кілька небезпечних моментів було створено після стандартів. І стійка після удару головою Едмара, і не зарахований гол – все це прийшло після розіграшу стандарту.