Три щасливі дні в Остерсунді

Цьогорічний чемпіонат світу срібно-бронзовими фарбами буде вписаний в історію українського біатлону. Востаннє на змаганнях великого калібру стільки позитивних емоцій наші вболівальники отримували ще за часів виступів Олени Зубрилової, Олени Петрової, Тетяни Водоп’янової та Ніни Лемеш. Після того як «золоте покоління» українського біатлону зачохлило гвинтівки, успіхи були, але вони мали здебільшого епізодичний характер. Чи то схожість кольорової гами національних прапорів зіграла свою роль, чи настав час повернути нарешті наші позиції, але українські біатлоністки на трасах шведського Остерсунда почувалися як удома. І вдвічі приємніше, що сталося це на п’ятдесятому чемпіонаті світу під час ювілею Міжнародного союзу біатлоністів (IBU).

Перемога, яка залишилася за кадром

В Остерсунд українська збірна прилетіла пізно ввечері 3 лютого. Чоловіки з Києва, а жіноча команда, що готувалася за іншою програмою, ще встигла побувати на зборах у шведському містечку Торсбі, розташованого неподалік. Остерсунд зустрів спортсменів дванадцятиградусним морозом. Учасників і гостей чемпіонату світу приймали більше десяти готелів, розташованих довкола Остерсунда. Українська збірна не стала зраджувати традиціям, оселилася в добре знайомому за кубковими стартами готелі. По сусідству жили болгари, словаки, словенці, американці, японці. І якщо випробовувати на міцність шведські траси дозволялося тільки учасникам змагань, то повправлятися з гвинтівкою могли всі охочі на спеціально створеному макеті реального стрільбища.

За декілька днів до старту чемпіонату в тренувальному режимі відбулися сумісні гонки української і шведської збірних. Чоловіки долали сім кілометрів з двома вогневими рубежами, жінки - шість. Оксана Хвостенко з абсолютно точною стрільбою випередила господарку траси Анну-Карін Олофссон, яка оголосила про свою вагітність і намір завершити кар'єру після світової першості в Остерсунді. В’ячеслав Деркач виграв дванадцять секунд у Бьорна Феррі. Обидва стріляли без промахів. Давно вже сімейний підряд нашої біатлонної збірної не показував одночасно таких високих результатів, що налаштовувало на оптимістичний лад.

Шведська пастка

Другий рік поспіль українська збірна починає чемпіонат світу з «бронзи». В Антерсельві-2007 програму змагань відкривав чоловічий спринт, історичне для нашого біатлону третє місце тоді посів Андрій Дериземля. Цього року право першими випробувати на міцність нерви уболівальників довірили представницям прекрасної статі. Оксана Хвостенко ніколи раніше не піднімалася на п'єдестал пошани чемпіонатів світу в особистих гонках, єдиною нагородою світової проби в колекції української біатлоністки було «срібло», завойоване в естафеті разом з Оленою Петровою, Іриною Меркушиною і Оксаною Яковлевою в Ханти-Мансійську-2003. Але попри це, а також слова спортсменки про те, що вона сама не чекала медалі, ні уболівальники, ні фахівці, ні навіть суперниці не вважали її успіх випадковим.

У спринті одразу три біатлоністки потрапили в «шведську пастку», проїхавши повз фінішний створ. Наталія Гусєва з Росії за втрату десяти-п'ятнадцяти секунд заплатила всього лише місцем у двадцятці. Дорожче відступ од маршруту обійшовся Магдалені Гвіздон і Жулі Бонневі-Свенндсен. Не заблукай полячка з норвежкою, вони представляли б хай і невелику, але все ж загрозу для бронзової позиції нашої Оксани Хвостенко. У схожій ситуації свого часу побувала володарка першої олімпійської медалі в історії незалежної України Валентина Цербе. У Ліллехаммері-1994, до речі теж в спринтерській гонці, за десять метрів до фінішу зачепилася палицею за лижу і впала головна суперниця нашої біатлоністки у боротьбі за «бронзу» Інна Шешкіль з Казахстану. Але недаремно говорять, що щастить найсильнішим.

Вітер у бік п’єдесталу

Через стихію, що розбушувалася, жінки отримали незапланований день відпочинку. Коли ж наступного дня спортсменки, нарешті, вийшли на старт найкласичнішої з біатлонних дисциплін – індивідуальної гонки на 15 км, погодні умови значно покращилися, але вітер не вщух. Жертвою його витівок на стрільбищі стала мало не вся німецька збірна, і лише виняткова витримка врятувала від промаху Катерину Юр’єву. Росіянка єдина серед більш ніж дев'яноста учасниць відстрілялася «на нуль» і отримала заслужену перемогу. Оксану Хвостенко підвів останній, п'ятий постріл на третьому вогневому рубежі. Але цього разу стартовий номер був на боці української біатлоністки, і, на відміну від спринту, чекати, переживаючи за своє місце на п'єдесталі, довелося вже суперницям Хвостенко. Наша біатлоністка на останньому колі навіть збільшила на п'ять секунд свою перевагу над росіянкою Тетяною Мойсєєвою, але на очах танув її півхвилинний гандикап від Тори Бергер. У результаті долю бронзової медалі вирішили всього чотири секунди, які секундомір відлічив на користь Хвостенко.

В індивідуальних гонах упевнено виступила вся прекрасна половина нашої збірної, що додавало оптимізму нашому тренерському штабові напередодні естафети. Віта Семеренко - тринадцята. Усього дев'яти секунд не вистачило, щоб дістатися до заповітної тридцятки її сестрі Валі. Оксана Яковлєва, що наближалася під час перегонів навіть до віртуальної трійки, в результаті виявилася двадцятою.

Чотири секунди від мрії

Для спортсмена немає нічого прикрішого, як залишитися за крок від п’єдесталу. Але одна річ посісти четверте місце в спринті на етапі Кубка світу – й зовсім інша втратити нагороду на заключному колі мас-старту на чемпіонаті світу. Хоча для такої молодої спортсменки, як Віта Семеренко, успіхом можна вважати вже той факт, що вона просто потрапила до тридцятки найсильніших і дістала право виступати в заключній особистій гонці жіночої програми змагань в Остерсунді. Пройшовши три вогневі рубежі лише з одним промахом, українська біатлоністка побігла на передостаннє коло серед чотирьох головних претенденток на медалі.

- У безпосередній близькості від п'єдесталу навіть багатьом досвідченим біатлоністкам не завжди вдається впоратися зі стрільбою. Невже ви зовсім не хвилювалися на підході до останнього рубежу?

- Можете не вірити, але була абсолютно спокійна. Коли під'їжджала до стрільбища, сказала собі: «Зроби те, що ти можеш на даний момент, не потрібно нічого вигадувати, і навіть якщо буде два промахи, не турбуйся, не опускай рук». Хоча, визнаю, в душі була упевнена, що відстріляюся добре.

- Йдучи на фініш у компанії таких титулованих суперниць, ви обдумували тактику?

- Ніякої тактики не було, промайнула тільки одна думка, що на останньому колі мене чекає щось дуже цікаве і потрібно буде бігти щосили, якої мені якраз і не вистачило. Бергер одразу кинулася в гонитву за Нойнер. А потім від мене втекла і Юр’єва.

- Під час перегонів шукали очима Валю? Що вона сказала вам після фінішу?

- Не тільки Валю, але й Оксану. Дуже переживала, як там стріляють наші дівчата. Валя після фінішу сказала мені: «Їду на останній рубіж, дивлюся – ти вже стріляєш, думаю, хоч би в тебе все вийшло. Коли побачила нуль на твоїй установці, зітхнула з полегшенням». Просто у нас так повелося, якщо у однієї гонка не пішла, то сподіваємося, що все добре складеться у іншої - і потім разом радіємо успіхові.

- Ви вже другий раз цього сезону посідаєте четверте місце. Вважаєте себе невдахою певною мірою?

- Невдахою себе не вважаю, просто іноді якоїсь дрібнички не вистачає для третього місця. У Оберхофі – восьми секунд, в Остерсунді – чотирьох. Нічого страшного, на помилках вчаться, ми свої помилки знаємо, аналізуємо кожну гонку і розуміємо, в якому напрямі потрібно працювати, щоб мати кращі результати наступного року.

Максималізму і цілеспрямованості цієї молодої біатлоністки могли б позаздрити багато досвідчених колег – у 22 роки привселюдно заявити, що дуже не хотілося повертатися з порожніми руками з Остерсунда. Андрій Дериземля, наприклад, свою першу медаль світової карбівки завоював з десятої спроби. Оксана Хвостенко теж пройшла некороткий шлях перед тим, як уперше в кар'єрі зійти на п'єдестал пошани світового форуму в Ханти-Мансійську, а потім примножила успіх в Остерсунді.

Помилилися в кольорі металу

Українська жіноча четвірка через п'ять років знову піднімається на другу сходинку п'єдесталу пошани чемпіонату світу. У Ханти-Мансійську-2003, що визнають і самі учасниці тієї «срібної» естафети, українська команда просто витягнула щасливий лотерейний квиток, уникнувши якимсь дивом штрафних кіл за дуже непростих погодних умов. На шведських трасах все було інакше: наші біатлоністки були об'єктивно сильніші за представниць багатьох інших країн.

Українки відмінно відстрілялися, а перебігати не змогли тільки визнаного фаворита збірну Німеччини. Чотири додаткові патрони - абсолютно кращий показник серед всіх двадцяти команд, що брали участь в останній гонці чемпіонату світу в Остерсунді. У стрільбі наш квартет фактично повторив результат, показаний в естафеті на другому етапі Кубка світу в Хохфільцені. Щоправда, тоді швидкості українських біатлоністок вистачило тільки для сьомого місця.

- На той час дівчата були не в кращій формі, хоч і крутилися біля двадцятки в особистих гонках, – зауважує старший тренер жіночої команди Григорій Шамрай. – Ми розраховували, що вони додадуть у швидкості до чемпіонату світу і тоді ми зможемо боротися за медалі. Завдання мінімум було потрапляння до шістки, але в глибині душі ми всі вірили в те, що наші дівчата здобудуть медаль. Трохи помилилися тільки в цінності металу, сподівалися на «бронзу», а вийшло «срібло». Виходили з того, що російська і німецька збірні мають дуже сильні склади, з якими нам важко змагатися. Коли б не екстраординарна ситуація на вогневому рубежі в Альбіни Ахатової, навряд чи ми змогли б скласти конкуренцію Росії. Як потім з'ясувалося, на гвинтівці росіянки тріснув металевий стрижень - так званий бойок. Від таких поламок ніхто не застрахований, і передбачити це теж не можна.

Оксана Яковлєва непогано впоралася з роллю стартера, привізши на передачу естафети всього двадцять секунд відставання від проміжного лідера - збірної Італії. Віта Семеренко, що зупинилася днем раніше за крок від п'єдесталу в мас-старті, підняла команду на друге місце, яке успішно закріпила на третьому етапі її сестра Валя, ліквідувавши на останньому колі десятисекундне відставання від словенки Діани Грудічек.

Оксана Хвостенко провела одну з кращих у кар'єрі гонок і трохи не зробила маленьке диво. Уболівальники ледве встигли затамувати подих, як вона вже закрила всі п'ять мішеней на стійці. 23 секунди на п'ять точних пострілів - такій швидкострільності можуть позаздрити навіть чоловіки. Після останнього вогневого рубежу відставання української команди від німецької скоротилося з більш ніж хвилини до п'ятнадцяти секунд, що стало ще однією маленькою перемогою Оксани Хвостенко в Остерсунді, навіть незважаючи на те, що не було шансів наздогнати олімпійську чемпіонку Каті Вільгельм.

Сильна стать виявилася слабкою

Кращим в нашій чоловічій команді знову став Андрій Дериземля. Та якщо на минулому світовому форумі цей статус йому забезпечила бронзова нагорода, то цього року - дев'яте місце в індивідуальній гонці. Відзначимо також, бронзовий етап естафети у виконанні В’ячеслава Деркача. На жаль, зусилля капітана команди інші наші біатлоністи підтримати не змогли. Загалом наша сильна стать на цьому чемпіонаті виявилася слабкою. Сергій Сєднєв і Олег Бережний, які викликали справжній фурор на етапі Кубка світу в Поклюці, напередодні чемпіонату захворіли. Їх єдина поява на шведських трасах - в гонці на 20 км виявилася невдалою. Олексій Айдаров, який був кращим серед українців у загальному заліку в цьому сезоні, підійшов до головного старту не в кращій формі. І якщо на дистанції досвідчений біатлоніст демонстрував непогану швидкість, то на стрільбищі його переслідували невдачі. Олександру Біланенку, навпаки, не дозволяв піднятися вище у підсумковому протоколі надто повільний хід, що було результатом тренерських прорахунків, як визнав Євген Колупаєв.

«Якщо не сподіватися на успіх, то навіщо тоді працювати», - сказав якось головний наставник збірної України. Навряд чи хтось стане сперечатися із цим твердженням, тренерський штаб нашої збірної, безумовно, прагнув поїхати з Остерсунда не з порожніми руками. Але на це сподівалися і багато інших навіть більш потужних і краще забезпечених збірних. Подумати лишень у командному заліку ми посіли четверте місце, слідом за Німеччиною, Норвегією та Росією, випередили Білорусь і одну з найтитулованіших у біатлоні країн - Францію. Зовсім без нагород залишились амбітні господарі чемпіонату – шведи, далеко не останні в цьому виді спорту австрійці, неслабкі італійці, чехи та поляки.

Оксана Яковлева:

- Я пережила справжній стрес, поки чекала закінчення естафети. Мені напевно легше було б пробігти ще один етап, ніж дивитися, як це роблять подруги по команді. Під час другого етапу ще знаходилася в стартовому містечку, але навіть не дивилася, як стріляла Віта. Я заплющила очі і просила Бога, щоб він допоміг нашій команді. А переодягнувшись, одразу ж побігла на трасу вболівати за дівчат. Рішення тренерів зробити мене стартером сприйняла дуже спокійно. Я значно більше хвилювалася перед своїм третім етапом на чемпіонаті світу в Ханти-Мансійську. Досі з жахом згадую, як не могла потрапити черевиком у кріплення перед стартом. За всю мою кар'єру ні до, ні після того так не трусилися. Те «срібло» було вистраждане, його ніхто не чекав. Крім того, п'ять років тому молодою половиною команди були я і Оксана Хвостенко. Нам пощастило з вчителями Олена Петрова, Олена Зубрилова, Ніна Лемеш і Тетяна Водоп’янова. В Остерсунд ми вже приїхали з настроєм поборотися за медаль в естафеті, а добрий виступ дівчат в особистих перегонах тільки підсилив нашу упевненість у власних силах.

Віта Семеренко:

- Я, чесно кажучи, була упевнена в Оксані Хвостенко. Спортсменка з таким досвідом, як у неї, просто не могла упустити медаль. Естафета була останньою дисципліною в програмі чемпіонату світу і нашим останнім шансом зробити те, заради чого ми працювали увесь цей сезон, і не тільки. Мені на своєму етапі все ж не вдалося уникнути промахів. Стара помилка: подумала, що в мене нуль і вже думками пішла на трасу. З першого додаткового патрона не влучила, тому що збилася з ритму, заспокоїлася тільки до сьомого пострілу. Я не знаю, чому сестра теж двічі промахнулася на «стійці», думаю, це банальний збіг. Запитати в неї не встигла у всьому цьому сум'ятті: спочатку церемонія нагородження, потім прес-конференція. Ми тут всі просто в шоці.

Валя Семеренко:

- Я виходила на старт не з думкою про медаль, хоча тренери і налаштовували нас на боротьбу за місце на п'єдесталі, а з величезним бажанням гідно виступити. У мене цього сезону чомусь не йде стрільба, і чемпіонат світу не став винятком, на жаль. У всіх особистих гонках на якомусь рубежі обов'язково припускалися двох промахів. Поки чекала на свій третій етап, тренери повідомляли мені, як біжать Оксана і Валя. Але сама не дивилася у бік стрільбища. Я завжди дуже хвилююся, коли бачу промахи українок, тому одного разу вирішила для себе не дивитися на стрільбище, навіть якщо там моя сестра. Моїм завданням в естафеті було відстрілятися якомога чистіше і відіграти кожну можливу секундочку переваги для Оксани Хвостенко. Але якби навіть вона приїхала четвертою, все одно не розчарувалася б, як мені здається. Напевно, я ще до кінця не усвідомила, що означає медаль чемпіонату світу.

Оксана Хвостенко:

- Командні перегони завжди набагато важливіші, ніж особисті. Мені дуже хотілося, щоб і решта дівчат теж показали на чемпіонаті світу високий результат. Переживала, що не вистачить сили, адже напередодні бігла мас-старт. Потім, вже по ходу перегонів, коли дівчата добре почали, стала переживати за стрільбу, тому концентрувалася саме на ній. Підійшла у своєму ритмі, старалася швидко відпрацювати. На дистанції мені говорили тільки про відставання од лідера, а про тих, що бігли позаду, нічого не знала. Ось і працювала що було сил. Лише виїхавши на останній підйом і побачивши, що позаду нікого немає, зітхнула з полегшенням.

Анна Савчик, "Олімпійська Арена"