Програна кар'єра Артема Мілевського

Уявімо собі людину, припустимо, він буде футболістом-початківцем. Більше того, нехай він буде вельми перспективним гравцем з хорошим майбутнім. Вже з юних років наш герой вміє робити на полі трюки, від яких публіка в захваті, а тренери задоволено посміхаються: “він ще всім покаже!” Ці самі трюки сприймаються ними як запорука успішної кар'єри поки ще початківця-гравця. Все йде настільки прекрасно, що публіка не помічає, що у грі молодика є багато прогалин, які йому необхідно заповнити, щоб стати більше, ніж просто черговим «перспективним юніором». Але глибоко шановані тренери ведуться на поводу у фанатів і прикривають на все очі.



Проходить час. Молодик вельми непогано влився в основну команду, навіть деякий час здавалося, що він стане її майбутнім лідером, зіркою, гравцем світового класу. Сам футболіст настільки в це повірив, що перестав гарувати на тренуваннях, адже він і так все вміє, і напевно знає все краще якихось крикливих ветеранів. У вільний від ігор час, наш герой потроху захоплюється плодами так рано здобутої слави. Дівчата до нього так і липнуть, з'являються друзі в шоу-бізі, навіть андеграунд готовий прийняти зірку в свої обійми. Дорогі тачки, котрі з’являються в його гараж, викликають заздрість в обивателів, і пройшло ось уже п'ять років, як він перестав одягаюти небрендовий одяг ... Тим часом він і далі грає у футбол, і хоч в його діях починають з'являтися передчасна втома, виходи на заміну і все більше число невірних рішень, він все ж залишається одним з кращих в команді. Адже ще в дитячій школі він освоїв пару таких речей, які можуть врятувати навіть найбільш безнадійну ситуацію. Зараз саме старі трюки дозволяють героєві триматися на плаву.

Ще через пару років наш молодик виявляє, що він не молодик вже зовсім, а дорослий чоловік, вільний у своїх рішеннях і не зобов'язаний нічим ні своїй команді, ні тренерам. Він вголос заявляє, що йому нема чого доводити. Він конфліктує з наставниками, які намагаються донести йому, що в житті немає висоти, на якій можна зупинитися назавжди: ти або злетиш ще вище, або почнеш вільне падіння. Футболіст, котрий ха життя не прочитав жодної книжки, сміючись, це заперечує. Він на всі сто впевнений, що він перший, хто додумався вигукнути щось типу: "зупинись мить - ти прекрасна!" Більше того, він впевнений і в тому, що за його велінням ця мить зупинилася. Гравець не помічає, що його спортивні досягнення давно залишилися в минулому, а його ім'я спливає тільки в новинах світської - не футбольної хроніки.

Через сезон наш герой зауважує, що він став надто повільним. Після безсонної ночі стає все важче цілий наступний день бігати за м'ячем, і вже до кінця першого тайму він відчуває, як сили його покидають. Спочатку він намагається побігати ще, в надії на друге дихання, але замість нього приходить тільки біль і повне безсилля. Дихалка збита настільки, що продовжувати неможливо. Він просить заміну. Перші рази йому соромно, потім звикає, навіть інтерв'ю з цього приводу дає, списуючи все на погоду, поле або безжальних захисників, що постійно на ньому фолили. У одних це викликає подив, у інших сміх. Тренери і далі мовчать ...



І ось настає момент, коли футбол нашому герою зовсім набрид. Так, за футбольними мірками він зовсім не старий, просто він в останні роки все більше бачить себе в ролі селебріті, ніж професійного спортсмена. Тим більше, що гра у нього давно і серйозно не клеїться. Суперники до нього звикли, свіжих ідей у нього більше немає, та й футбол весь цей час не стояв на місці і став ще більш швидкісним. Рівень його команди піднявся. Вчорашні хлопчаки, які просили автограф, сьогодні заробляють більше за нього самого, та і з зарубіжжя прийшли сильні хлопці. Сильніші, ніж він. Йому не залишається нічого іншого, окрім як піти. Спочатку він сприймає все це жартома. Колишні амбіції починають грати новими фарбами (на словах), і він дає численні інтерв’ю українським ЗМІ про те, як він буде підкорювати Європу, як його кар'єра злетить до небувалих висот, а колишній клуб здохне від заздрощів.

Але раптом, несподівано для себе, наш герой виявляє, що Європа зовсім не хоче, щоб він її підкорював. Більше того, вона не хоче, щоб він взагалі туди приїжджав, окрім як туристом. Вона вдосталь наслухалася розповідей про його безпутне життя в колишньому клубі і не хоче підбирати те, що було викинуто навіть на її задвірках. Виявилося, що співвітчизники нашої «зірки» навіть не думають вважати його зіркою, а скоріше наглядним прикладом того, як НЕ треба використовувати даний Богом талант. Для сучасних анекдотів він став чимось на зразок Чапая в радянський час. Найсвіжіші запити в гуглі на його ім'я - це репортажі з тусовок і паті, та ще гнівні коментарії його тренера з цього приводу. Тепер уже колишнього тренера. Він починає розуміти, що його колишній клуб був для нього ніби теплицею посеред арктичної пустелі. Лише тепер, після багатьох років тепличного життя, його залишили один на один з реальністю. А там, в жорсткій і непривітній реальності, гравець несподівано для себе виявив, що він нікому виявився не потрібен, адже його зарплата давно перестала відображати рівень його гри.


У реальному житті немає нереальних зарплат, вони були лише в штучно створеній теплиці, але ходять чутки, що теплицю розформовують і на її місці зроблять футбольний клуб. Прямо посеред пустелі, в реальних умовах, як це роблять всі інші. Наш герой своїми очима бачить, як шматок за шматком з теплиці знімають скло. Вітер змін вривається в приміщення, наповнюючи все новим, нехай і прохолодним запахом свіжості. А нашому футболістові, тим часом, дали тільки півроку, щоб постояти біля дверей, поки він нарешті розбере, що до чого в реальному світі. Поки що він додумався взяти табличку, написати своє ім'я, зарплату і піти по найближчих сусідах: авось хтось зацікавиться? Тільки от на думку більшості, все це даремно. Швидше за все, йому доведеться полетіти далеко-далеко звідси, туди де футбол - всього лише елітна розвага спадкоємців мільярдних статків. Еміри, халіфи, імами - яка різниця? Як футболіст він закінчився, при чому давно. Тепер йому судилося бути лише клоуном для тих, у кого є гроші. Хоча ... Втім, це вже зовсім інша історія, і швидше за все, розгортатися вона буде дуже далеко від наших з вами очей.



Автор - Синчук Роман