Оксана Хвостенко: Звісно, за кордоном платять більше, але ж я українка!

Закінчився сезон у світовому біатлоні. Всі наші спортсмени, окрім сестер Валі та Віти Семеренко, пішли у довгоочікувану відпустку. Особливі вакації матиме Оксана Хвостенко - найтитулованіша біатлоністка нашої збірної.

Вона зможе відпочивати досхочу, адже оголосила про завершення кар'єри в національній команді. Однак на українських турнірах ще змагатиметься...

— Оксано, чому ви вирішили зав'язати з виступами лише на міжнародній арені? Навіщо вам внутрішні змагання після стількох гучних перемог?

— Сучасним професійним біатлоністам не можна відразу йти зі спорту. Робити це потрібно поступово, щоби організм поволі відвикав від величезних навантажень. Якщо ж зовсім припинити тренування, то можна мати проблеми зі здоров'ям. Цього року я не їздитиму зі збірною на тривалі й виснажливі закордонні збори — працюватиму вдома, випробовуватиму свої сили в українських змаганнях.

— Чи якось вплинув на ваше рішення піти зі збірної чоловік В'ячеслав Деркач — не менш відомий біатлоніст? Чи вимагав, аби дружина була вдома, а не у світах?

— (Сміється). Як і кожен чоловік, В'ячеслав, мабуть, мріє, щоби дружина постійно була вдома, виховувала сина, прибирала помешкання, готувала смачні страви. Та мені він про це ніколи не казав. "Ти маєш вирішити сама, що далі робити" — ось його думка. Я пішла зі спорту. Найбільше цьому радіє наш шестирічний син Микита, який зрозумів, що батьки більше нікуди не поїдуть і не полишать його. Він звик до нашої відсутності, хоча весь минулий сезон був поруч.

— Ваш чоловік офіційно не оголошував про закінчення кар'єри...

— В'ячеслав весь сезон тренувався вдома. Гучної заяви не робив, бо остаточно ще нічого не вирішив. А тепер можна сказати, що ми майже одночасно полишаємо збірну.

— Ви вже вирішили, коли зорганізуєте прощальну вечірку?

— Вона обов'язково відбудеться. Я вже 17 років у великому спорті, маю багато приятелів. Треба буде всіх їх зібрати. Мабуть, підемо в один із розважальних центрів. А може, поїдемо на пікнік...

На свою прощальну гостину планую запросити близько 50 людей. Будуть як мої друзі, так і приятелі чоловіка. Зрештою, у нас майже всі спільні знайомі, адже ми 16 років провели разом у збірній. Загалом, це добре, коли чоловік та дружина мають однакові спортивні інтереси.

— Після багатьох змагань біатлоністи відвідують дискотеки, що закривають програму турніру. Ви також ходили на них?

— Звісно. Найчастіше з В'ячеславом — він завжди був ініціатором таких походеньок, таким собі тусовщиком. До того ж танцює непогано. А я, як правило, мріяла залишитися в номері, бо іноді була настільки втомлена змаганнями, що й дискотеки не хотілося.

— Вас не бентежить те, що чоловік здобув менше титулів за кар'єру, аніж ви?

— Ні, В'ячеслав визнає, що я більш титулована. Та він також даремно життя не прожив. Ми щасливі, що маємо велику колекцію нагород. Вона у нас спільна, усі медалі лежать разом. Загалом їх — понад сотня. Це результат нашої важкої праці.

— Чи замислювалися над тим, скільки за 17 років подолали кілометрів?

— Давайте порахуємо: щосезону я пробігала 5 тисяч, множимо на 17 років і маємо 85 тисяч кілометрів за кар'єру. Це біг не лише на лижах, але й на роликах.

— Як щодо кількості пострілів?

— Я робила близько 10 тисяч пострілів на рік. Тож за спортивну кар'єру аж 170 тисяч разів натиснула на спусковий гачок. Це багато!

— Як вважаєте, держава достойно винагородила вас?

— На державу не ображаюся. Ціную те, що маю. Звісно, за кордоном платять більше, але ж я українка. Думаю, даремно життя не прожила. Завдяки біатлону ми з чоловіком доробилися до власного помешкання, до добротного авта. Усе гаразд.

— Тепер разом можете виховувати сина-біатлоніста...

— Микита дуже добре стріляє. У тирі. Натомість на лижах ще не катається. Побачимо, хто з нього виросте. Радіємо, що він рветься на вулицю, не хоче прилипати до комп'ютера. Його цікавлять ролики, велосипед.

— Чим ще плануєте займатися, окрім виховання сина?

— Я не маю наміру байдикувати до кінця життя тільки тому, що у молодості багато працювала. Ось трохи відпочину і знову візьмуся до роботи. Сподіваюся, мені знайдуть місце на тренерській ниві.