"Барса". Прощальна пісня епосі

Так, хлопчики і дівчатка, це кінець. Не в тому сенсі, що більше ми ніколи не дочекаємося перемог “Барселони” або чергових рекордів від Мессі (адже йому тільки 26, а він уже набив більше 300 голів). Просто кінець настає епосі, коли ніхто нічого не міг протиставити так званій тікі-таці, безкінечному катанню м'яча, яке рано-пізно дозволяло господарям “Камп-Ноу” забивати голи. У кращі роки, голи влітали пачками, а гегемонія “Барси” навіть не обговорювалася всерйоз.

Причетними до феноменальних успіхів каталонського гранда виявилися безліч персонажів: Ето'О, Анрі, Яя Туре, Кейта, Вілья. Одні з них були з командою, коли та тільки починала творити історію, інші - коли ця сама історія вже підходила до кінця. Ну а кістяк цієї “Барселони”, думаю, навічно увійде в історію світового футболу, як найбільш зіграний склад в історії. Хаві, Іньєста, Дані Алвес, Піке, феноменальний Мессі - всі вони стали легендами найпопулярнішої в світі гри. Але ось прийшов час і легендам сказати «до побачення». Про розгублену міць “Барселони”, про блиск і занепад героїв Каталонії і шляхи розрулення ситуації - все це написано нижче.

Про творця. Пеп Гвардіола



Відразу зауважу, що я прихильник думки про виняткову роль Гвардіоли в побудові цього колективу. Пеп давав їм цілі і шляхи їх досягнення, сам ніколи не припиняв пошуки тої самої майже міфічної рівноваги на полі, яку за словами Моуріньо, шукають всі тренери на планеті. Завдяки генію Гвардіоли ми вперше побачили фальшиву дев'ятку, хоча ще десять років тому подібна ідея здавалася немислимою. Щоб малюк зростом в 164 см бігав на вістрі атаки? Це здавалося фікцією до того часу, поки світ не побачив Мессі.

Навіть у останній з великих сезонів “Барселони”, він зумів забити більше 90 м'ячів у році, а такого результату безліч футболістів не можуть досягти за всю кар'єру...

Наприклад Піппо Індзагі у “Мілані” в Серії А забив 73 голи. Мессі поставив перед захистами кращих команд світу завдання, яких ті не знали до його появи на полях Європи.

Приміром, як грати проти форварда, який ніколи надовго не затримується в штрафному, зате володіє блискавичним дриблінгом «на носовій хустинці» і убивчим ударом з лівої? Лише тільки еволюція захисних порядків, коли команди відмовилися від опіки конкретних гравців, зосередивши увагу на знищенні вільних зон зуміла приструнити запал аргентинця. Та й то цього навчилися близько десятка команд світу, решта досі бояться одного виду аргентинського генія сучасного футболу.



Більше того, Пеп Гвардіола пішов далі і привніс у світовий футбол «фальшиву десятку» - гравця середньої лінії, який використовує зони, утворені переміщеннями «фальшивої дев'ятки». Зв'язка Мессі - Фабрегас забила не один десяток голів, змусивши тренерів усіх топових команд ламати голову над черговою загадкою від каталонського метра.

Про виконавців. Випускники легендарної Ла-Масії та магія Дані Алвеса.

Про виняткову роль Хаві в створенні тікі-таки і перетворення банального перекочування м'яча в забиті голи взагалі можна писати трактати. Людина, що не має фізичних даних на рівні навіть середньостатистичного опорника, примулася з року в рік вести гру, коли йому протистояли гіганти зростом під два метри і відповідним розмахом ніг .. Більше того, своїми передачами він раз за разом ставив їх у глухий кут, що давало можливість партнерам лише зрідка відходити на свою половину поля. Вся гра велася біля воріт суперника, або в крайньому випадку в середині поля.

Висока фізична готовність відбігати хоч 50 матчів на найвищому рівні за сезон - ось що демонстрували лідери “Барселони” і Хаві в першу чергу. Але роки таки взяли своє... У звітному сезоні, Хаві явно здав. Останнім його по справжньому яскравим перфомансом став фінал ЧЄ проти Італії, де він просто таки знищив півзахист збірної Італії.

А далі... Далі були здебільшого розчарування, і я зовсім не здивуюся, якщо по закінченні цього сезону Хаві піде на пенсію, наприклад в МЛС. Матчі проти “Баварії” і “Реала” показали, що відсоток браку у лідера центру поля Барселони вже занадто високий, тоді як загострюючих передач стає все менше. А він не Яя Туре і не може компенсувати це потужною грою на захист...

Ну а Андрес Іньєста все ще продовжує виблискувати. Проблема тільки в тому, що механізм побудований Пепом передбачає «блиск» одного гравця тільки в межах блиску всієї команди, а от із цим у Кулес зараз біда. Іньєста є чи не єдиним номінальним центрхавом сучасного футболу, здатним якісно зіграти на фланзі атаки, таким чином цей унікальний в своєму роду футболіст дозволяє тренеру щоразу дивувати опонента. Ніхто ж не знав, куди саме відправить Гвардіола Андреса в тому чи іншому матчі.

Адже яскраві шоу він міг влаштовувати як у центрі, так і зліва...

Дуже помітну роль в побудовах Гвардіоли грав і Дані Алвес - гравець по суті своїй атакуючий, але формально граючий в захисті.

Всі докори у бік Алвеса почалися тільки тоді, коли внаслідок ходів у відповідь від Моуріньо “Реал” почав більше грати з м'ячем. Захисник-то з Дані Алвеса, м'яко кажучи, середній, а за умови оборони проти довгоногих Роналду і Ді Марії він часто втрачав позицію і провозив голи у свої ворота. Але зате як прекрасно виглядав Алвес, коли суперники не могли відібрати м'яч у “Барси” і вся гра відбувалася біля воріт суперника! Гвардіола навіть якось ставив його вінгером на місце Педро, бачачи в бразильцеві чималий атакуючий потенціал. Щоб там не сталося в цьому сезоні, але в літопис гегемонії “Барси” в Європі ім'я Дані Алвеса буде вписано золотими літерами. Хоча це і не відміняє того, що після сезону 2012/13 йому потрібно йти.

Перша команда, де на полі могли одночасно вийти одннадцать півзахисників. Ви напевно пам'ятаєте ті часи, коли весь світ (крім купки заздрісників і опортуністів) захоплювався тим, як здорово в атаці грала команда, де не було ні єдиного номінального нападника.

Навіть страйкерів типу Ето'О, Анрі або Давіда Вільї в Каталонії переробляли в вінгерів. Був, правда, ще й досвід з Ібрагімовичем, але тут Пеп зіткнувся з людиною, яка не захотіла ставити інтереси “Барси” вище власних, від чого альянс зоряного гравця і команди-зірки був приречений від самого початку. Адже 10 років тому всі згадуючи “Барсу” Ван Галя кінця минулого століття твердили, що гра 4-6-0 - це тупикова гілка розвитку футболу. Але по суті тупиковою гілкою виявився лише сам Ван Галь і не більше.

Схема без форвардів вимагала найвищого рівня майстерності півзахисту, щоб не просто створювати можливості, але і регулярно ними користуватися. Світ не знав вирішення цієї проблеми, поки не побачив “Барсу” Гвардіоли.

Про епоху. Коли сьогодення стає історією.

І далі можна говорити ще дуже і дуже довго. Незаперечно одне - одна з найвеличніших команд світу втратила гегемонію в Європі. Так, минулого року вони теж програли “Челсі”, але це сприймалося лише як випадковість. Тоді як сьогодні, це - закономірність. Тоді “Челсі” дико пощастило, а от зараз сама “Барса” вже не схожа на себе. Команді потрібні радикальні зміни.

Алексіс Санчес, Педро, Дані Алвес - грають зовсім погано. Пуйоль і Піке нездатні виграти дуель один в один проти якісних форвардів, і треба сказати, що на відміну від чоловіка Шакіри, Пуйоль вже ніколи не відновить колишніх кондицій - вік як-не-як бере своє. Бускетс в ролі опорника корисний тільки в разі контролю м'яча на рівні 70%. При рівній грі толку з нього малувато.

Хаві вже не тягне на роль ватажка в центрі поля, проситься заміна його на Іньєсту. Сеск .. Сеск грає як в “Арсеналі”, але цього занадто мало. Вілья теж повинен дати дорогу молодим. “Барселоні” потрібна свіжа кров, нові лідери і, головне, новий тренер.

От говорили всі: «добре Гвардіолі тренувати таких майстрів». А насправді виявилося, що це майстрам пощастило з тренером, який ними грамотно керував. Насправді окрім нових осіб, команді вже треба брати на озброєння нові ідеї. Старі істини, на зразок славнозвісної тікі-таки і стрімких прискорень Мессі десь між лініями захисту і півзахисту суперника, вже не дають результату. А більше нинішня “Барса” нічого запропонувати не в змозі ..

Але все-таки не варто дуже вже сильно лаяти “Барсу” і її гравців. Вони виграли все, що хотіли по кілька разів. Той же “Реал” вони били протягом декількох років, так що перемоги над Вершковими вже встигли набити оскому. Вони втратили мрію. А без мрії - все що вони роблять перетворюється на рутину, що не дає радості.

Хто б що не говорив, але для самих футболістів футбол - це не тільки контракти і трофеї, це все їх життя. А коли в житті немає мрії, людина впадає в депресію, поки не знайде нову мету. Ось тому Моуріньо і не затримується в командах, з якими він виграв все. Бо після досягнення мрії, мрії більше немає ..

Так само як не видно непереможної “Барселони”, яка так довго служила еталоном для більшої частини футбольної планети. Її перемогли, а значить мрія зникла. Залишилася лише пам'ять і ми напевно будемо розповідати дітям, а потім і онукам про далекі часи, коли світовим футболом правили іспанці і маленький непоказний аргентинський хлопчина на ім'я Ліонель Мессі.



Автор - Синчук Роман