Луческу про трансфери, про старий і новий "Шахтар"

Головний тренер "Шахтаря" Мірча Луческу в інтерв'ю виданню "Спорт-експрес" поділився враженнями від року, що минає.

Про "перезавантаження" команди

– Я шкірою відчував, що команда змінюватиметься. Рік тому провели дуже хороший сезон у чемпіонаті країни та в Лізі чемпіонів. Немає нічого дивного, що провідні гравці намагаються використовувати такі моменти. Мхітарян та Фернандіньо приходили до мене і зізнавалися, що хочуть залишити команду. Вілліан уже зробив це трохи раніше. Я розумів, що виникнуть проблеми, проте навіть не припускав думки, що "перезавантаженням", як ви висловилися, займатиметься хтось інший. Тому що ніхто інший не знав і не знає потенціалу цієї команди так досконально, як я. Тому що я вірив у можливості футболістів, які до певного часу перебували за спинами партнерів, а тепер повинні були вийти на авансцену. Я не збирався витрачати рік на "перезавантаження", з новими людьми продовжував гнути свою лінію. У футболі проблематично отримати якийсь спеціальний час для оновлення. По-перше, невідомо, вийде чи ні. По-друге, футбол найменше піддається плануванню: дуже великий ризик, як говориться в одній мудрій приказці, розсмішити Всевишнього. Найнадійніший шлях – продовжити з того рівня, на якому ти вже був. Це як у житті чи в політиці: якщо даси слабину і зробиш крок назад – невідомо, коли вдасться зробити два кроки вперед. Інші можуть не дозволити: відчують свою силу і самі захочуть утвердитися нагорі.

Про свій контракт

– Гіпотетично я міг би взагалі не продовжувати контракт – було чимало інших пропозицій. Однак "Шахтар" у цьому ряду давно поза конкуренцією. Чому контракт не на рік, а на два? У тому числі й заради того, щоб стимулювати гравців, які тут залишилися. Їм мала передатися моя впевненість, що втрата провідних футболістів не завадить нам залишитися на висоті. Гравців потрібно постійно тримати в переможному тонусі , як би не складалася ситуація. А це непросте завдання. Відстояти завойовані позиції важливіше і складніше, ніж усе зруйнувати і втратити, а потім починати з чистого аркуша.

Про рівень чемпіонату України

– З одного боку, не може не вражати українське представництво в плей-оф Ліги Європи. Але це результат зусиль не більш ніж півдюжини команд, що створюють конкуренцію в чемпіонаті країни. Тому що, з іншого боку, дедалі частіше виникає ситуація, за якої власникам клубів не вистачає терпіння довести розпочате до кінця. І якщо немає швидких результатів, проект згортається, люди відмовляються від честолюбних задумів і команда перестає існувати.

Про суддівство в Лізі чемпіонів

– Поки що нас не поважають так, як ми на те заслуговуємо. Якщо арбітри помиляються в Лізі чемпіонів, то на користь суперників. Зворотних прикладів я щось не можу пригадати. Не скажу, що все це робиться навмисне, швидше, через неповагу до нашого футбольного походження, чи що, до нашого чемпіонату. Коли в ньому буде багато таких клубів, як "Шахтар", з такими ж стадіонами, інфраструктурою, в турніру з’являться нові солідні спонсори, і ми вийдемо на інший рівень. Поки ж ми змушені докладати занадто багато зусиль, щоб всупереч обставинам залишатися на завойованих позиціях, а не відступати. Щоб нас поважали і навіть боялися. Я нітрохи не згущую фарби. Не хочу втомлювати вас, тому обмежуся тільки одним прикладом. Уявіть собі: протягом десяти без малого років, що я працюю в Донецьку, на користь "Шахтаря" призначили всього два пенальті в єврокубкових матчах. Це трапилося в матчі з "Брагою" за рахунку 2:0 на нашу користь, а також у грі з АПОЕЛом, яка нічого вже не вирішувала. Все! Стається, "Шахтар" добре починає груповий турнір, лідирує в групі, але в третьому-четвертому турах раптом щось немов ламається, і доля путівки вирішується не на нашу користь. Це мій аналіз, який базується на статистиці "Шахтаря" в Лізі чемпіонів. Тому я кажу своїм футболістам: ви повинні бути сильніше всупереч обставин, зобов'язані позамежної самовіддачею компенсувати витрати, пов'язані не тільки з ігровими моментами. Тільки за такого підходу до справи можна буде прогресувати в Лізі чемпіонів.

Про кадрову політику

– Все дуже просто. Будковський та Ордець – це молоді футболісти, яким потрібно грати обов'язково, просиджувати лавку в "Шахтарі" згубно для кар'єри. А Шиндер і Воловик запрошувалися не в якості гравців основного складу, і вони про це знають. Зрозуміло, це анітрохи не утискає їх прав поборотися за провідні ролі в команді, але нас передусім цікавить футбольний досвід і вже набуті в інших клубах навички, які дозволяють запрошеним бути повноцінними гравцями лавки. Готових, коли потрібно, підмінити футболістів, зайнятих у збірних, або травмованих. Що ж до наших юних вихованців, то будь-який із них після повноцінного стажування на умовах оренди має шанс повернутися в "Шахтар", щоб скласти конкуренцію тим, хто грає на відповідній позиції. З таких футболістів ближче всіх до "Шахтаря", напевно, Ордець. Ми уважно стежимо за всіма гравцями, включаючи тих, для яких донецький клуб опинився чимось на зразок проміжної станції на тривалому маршруті. Селезньов, Гладкий, Федецький, Девіч пройшли через "Шахтар", а тепер чудово почуваються в інших командах, забивають голи в наші ворота, троє з цієї четвірки регулярно залучаються до національної збірної. І ні про що, гадаю, не шкодують.

Про тих, хто пішов

– Я ні про кого не шкодую і був гранично коректний з ними, пояснював, що клуб робить великі інвестиції в нових гравців, що всі футболісти, які приїжджають до Донецька, талановиті, і я не можу їх тримати на лавці. Грають усі, а далі – хто витримає конкуренцію. Девіч або Селезньов отримували не менше часу, ніж Луїс Адріано, але проблема в тому, що команда зобов'язана перемагати при будь-якому поєднанні футболістів. У нас постійно були і є п'ять гравців, яких можна вважати незамінними за рівнем майстерності та досвіду, і вже навколо них відбувається ротація. Щойно людина доводить, що вона повністю адаптувалася до нашої гри, вона отримує місце на полі, а на лаву запасних сідає у виняткових випадках.

Про новачків

– Протягом останніх десяти років ніхто з тих, хто приїжджав до "Шахтаря", не ставав відразу футболістом основного складу. Рекордсменом за швидкістю інтеграції в нашу гру був Ілсіньо. Однак він зробив дурість, коли раптово виїхав, розтратив багато навичок і до теперішнього моменту не вийшов на той рівень, який дозволив йому потрапити до збірної Бразилії і стати бронзовим призером Олімпіади –2008 в Пекіні, а ще через рік внести істотний внесок у перемогу "Шахтаря" в Кубку УЄФА. Усім іншим, у тому числі Фернандіньо та Вілліану, досягли в Донецьку вражаючого прогресу, потрібно чимало часу. Але відразу було видно, що вони ростуть і здатні високо підняти планку своїх претензій. І коли стали гравцями основного складу, років зо три грали практично без замін. Якщо говорити про сьогоднішні навички, то краще за інших до нашої гри поки адаптований Фред. Іншим потрібний час.

Про трансфери

– Не думаю, що взимку хтось може прийти в "Шахтар". Строго кажучи, у нас просто немає вакансій. Ніхто з молодих футболістів, яких ми могли б гіпотетично запросити, не здатні допомогти "Шахтарю" більше, ніж гравці, які знаходяться тут. А вже розкручені зірки в клуб зі Східної Європи, нехай навіть такий сильний, як наш, не рвуться. У нас 25 футболістів. У другій частині чемпіонату менше матчів, тому буде складніше усіх завантажити. Не виключаю, що когось відпустимо, бо якщо людина цілий сезон не грає, вона втрачає свій рівень, на який потім складно повернутися. Але конкретно поки нічого сказати не можу.

Про суперників

– Найбільше враження на мене справив "Чорноморець". Він підтвердив свій прогрес, що намітився ще в минулому році. Що стосується "Металіста", то харківська команда залишилася на своєму рівні. "Дніпро" після трьох років із Хуанде Рамосом стабілізував гру – і, як наслідок, результати пішли в гору. Складно однозначно говорити про "Динамо". Придбання київського клубу ніколи на моїй пам'яті не були такими масовими, в команду прийшло багато футболістів високого класу, які виступають за національні збірні. Проте ще раз підтвердилася стара істина: не трансфери і імена футболістів є найважливішими, а організація гри, взаєморозуміння на полі – словом, на перший план виходить робота тренера.

Про скорочення учасників чемпіонату

– Можна спробувати, тільки при цьому потрібно пам'ятати як про позитивні, так і про негативні наслідки цього кроку. Що я маю на увазі? З одного боку, скорочення числа команд може додати інтриги турніру, але з іншого – залишить без великого футболу цілі регіони, за якими стоять мільйони вболівальників. Вийде щось на зразок чемпіонату елітних міст. Тому, якщо і варто зважитися на такий експеримент, то він має бути суворо обмежений у часі. І тривати рівно доти, поки проблемні регіони приведуть своє футбольне господарство до ладу, і знову виникнуть об'єктивні передумови для розширення географії головної української ліги.

Про Об'єднаний суперкубок

– Ми відразу дали добро на участь у цьому турнірі. Якщо пам'ятаєте, кілька років тому, коли там же, на Землі обітованій, розігрувався Кубок Першого каналу, я говорив, що шлях до більш серйозних спільних футбольних проектів України та Росії лежить саме через подібні швидкоплинні турніри за участю кращих команд двох країн. Виходить, мене почули. (Посміхається).

Про об'єднаний чемпіонат

– І якщо вже ми торкнулися цієї теми, маю попутно помітити, що зникнення з футбольної карти українських клубів, про що ми щойно говорили, ллє воду на млин прихильників об'єднаного чемпіонату. За такого розвитку подій не залишиться нічого іншого, крім як погодитися на спільний турнір. Коли одна людина утримує футбольний клуб калібру "Шахтаря" – це виняток, покликаний, як відомо, підтверджувати правило. Правилом же має стати фінансова турбота муніципалітетів, як це відбувається на Заході, про футбольні клуби, які є візитною карткою міста, важливою соціальною складовою, пов'язаною з вихованням молоді та дозвіллям для людей різного віку.

Про вислів Боббі Робсона

"За багато років, проведених на тренерській кухні, я жодного разу не випробував відчуття повної ситості, стовідсоткового задоволення від зробленого. Завжди думаєш, що твоя найкраща команда ще попереду. Хоча насправді dream-team – це щось подібне до лінії горизонту, яку неможливо наздогнати і помацати рукою".

– Зрозуміло, мені близьке те, про що говорив Робсон! І найголовніше: за будь-яких обставин ти маєш неодмінно гнатися за цією уявною лінією, щоб "помацати рукою", інакше тренерська професія втрачає сенс.