Легенда донецького "Шахтаря", автор чотирьох голів у кубкових фіналах Сергій Ателькін розповідає про формування слави кубкового бійця за "гірняцькою" командою.
- Сергій Валерійович, Ви двічі забивали вирішальні м'ячі у фінальних поєдинках. Пам'ятайте емоції від тих м'ячів?
- Ви знаєте, на полі емоції не переживаєш, не думаєш: забив гол - не забив. Є відчуття радості від того, що команда повела в рахунку або відігралася, але це звичайні ігрові моменти. А емоції приходять вже тоді, коли розумієш, що пролунав фінальний свисток і Кубок України - твій. Звичайно, є радість і гордість від того, що перемогли і трофей дістається нам.
- Як Ви вважаєте, за рахунок чого в першу чергу "Шахтар" заслужив собі репутацію кубкового бійця?
- Знаєте, це, напевно, повелося з 1936-го року. Цей шахтарський характер, особливий дух - про це говорили всі, це передавалося з покоління в покоління. Ну, а визнання прийшло, коли "Шахтар" три роки поспіль грав у фіналі Кубка СРСР, двічі поспіль вигравав його. І якщо б у 1963-му ми знову завоювали трофей, то він би навіки залишився в нашому клубі. З того моменту "Шахтар" і стали вважати кубковою командою.
Зараз же, по-моєму, є стиль гри, але той дух дещо загублений. Зате стиль швидкий, технічний. І от якщо б тепер об'єднати дух, властивий Старухіну, Звягінцеву, Дегтєрьову, і новий стиль, то, думаю, дуже важко було б будь-якому європейському гранду боротися з "Шахтарем. І зараз їм нелегко, але було б удвічі важче.
- А якщо порівнювати голи 1997-2001-го років, то який з них для Вас більш пам'ятний?
- Однаково. Перемоги завжди пам'ятні, і радість одна. Я не можу сказати, що в 97-му я менше радів або навпаки. Радість завжди однакова.
Прес-служба ФК "Шахтар"