Дмитро Павличенко, засуджений до довічного ув'язнення за вбивство судді Шевченківського райсуду столиці Сергія Зубкова, дав перше інтерв'ю після масових фанатських акцій на його підтримку.
— Які у вас були стосунки з фірмою "Гоойоорд Б. В."?
— Ця фірма з 1995 року скуповує у центрі Києва квартири, переобладнує їх під офіси і здає в оренду. До сьогодні скупили близько 30 тисяч квадратних метрів. Бізнес ведуть нелегально. Здають квартири під офіси через посередників, податків не платять. 2007 року газета "Правда України" підрахувала, що не сплатили близько мільярда гривень.
— Після знесення частини вашої квартири з неї вивезли майно. Ви намагалися його повернути?
— Я звертався до різних інстанцій. Скрізь отримував відповіді, що виконавча служба законно виконувала рішення суду. З моменту відібрання квартири минуло два роки. За цей час "Гоойоорд Б. В." прислала листа, де з нас вимагають 200 тисяч гривень за зберігання наших речей.
— Що було, коли вас привезли в управління в управління?
— Привезли мене в самих трусах і майці, не дали одягнутися. Завели в якусь кімнату, де було п'ятеро чоловіків. Лаяли, погрожували. Потім відвели до кабінету начальника, де був генерал Олексій Крикун. Він жартував, що я — спритний, так "ловко" вбив Зубкова, що мені потрібно видати нагороду за смерть "негідника". Я кажу, що суддя нічого поганого мені не зробив. Після цього Крикун запропонував угоду: "Ми знаємо, що ти не вбивав, але в тебе не вистачить ресурсів це довести. Тому бери на себе, а ми зробимо так, що отримаєш 10 років та через п'ять вийдеш. Як не візьмеш, посадимо довічно і тебе, і дружину, і старшого сина. Молодшого до дитбудинку віддамо".
— Ви погодилися?
— Було дуже важко. Почувався беззахисним та пригніченим через те, що якісь негідники в погонах чинять свавілля і намагаються знищити сім'ю. Не погодився. На моїй справі поставили червону смужку — "склонен к суициду". Думаю, ще в ізоляторі хотіли вбити. Не били, але більше двох діб тримали в кайданах. На сина тиснули психологічно. Він же молодий, не має досвіду протистояти. Написали йому сценарій, за яким має відтворити злочин. Він усе виконав, але протокол не підписав.
— Свій вирок прогнозували?
— У мене не було підстав навіть подумати, що мені оголосять довічне, а сину — 13 років. Коли вислухав, стало смішно. Суддя Бондаренко зачитала, що "довічне ув'язнення — це саме той термін, який необхідний Павличенку для його виправлення". Я зрозумів, що моя справа замовлена. Вирок — це не помилка суду, а спрямована проти мене акція.
— Вас підтримали фани київського "Динамо".
— Дізнався про це, коли переводили в одиночну камеру. Конвоїр сказав, що фанати "Динамо" проводять під СІЗО акцію на нашу підтримку, тому мене і сина треба ізолювати, щоб нічого не сталося.
— Якби можна було повернути час, що б ви зробили?
— Зробив би все, аби дружина і діти жили в іншій, цивілізованій країні.
— Які у вас були стосунки з фірмою "Гоойоорд Б. В."?
— Ця фірма з 1995 року скуповує у центрі Києва квартири, переобладнує їх під офіси і здає в оренду. До сьогодні скупили близько 30 тисяч квадратних метрів. Бізнес ведуть нелегально. Здають квартири під офіси через посередників, податків не платять. 2007 року газета "Правда України" підрахувала, що не сплатили близько мільярда гривень.
— Після знесення частини вашої квартири з неї вивезли майно. Ви намагалися його повернути?
— Я звертався до різних інстанцій. Скрізь отримував відповіді, що виконавча служба законно виконувала рішення суду. З моменту відібрання квартири минуло два роки. За цей час "Гоойоорд Б. В." прислала листа, де з нас вимагають 200 тисяч гривень за зберігання наших речей.
— Що було, коли вас привезли в управління в управління?
— Привезли мене в самих трусах і майці, не дали одягнутися. Завели в якусь кімнату, де було п'ятеро чоловіків. Лаяли, погрожували. Потім відвели до кабінету начальника, де був генерал Олексій Крикун. Він жартував, що я — спритний, так "ловко" вбив Зубкова, що мені потрібно видати нагороду за смерть "негідника". Я кажу, що суддя нічого поганого мені не зробив. Після цього Крикун запропонував угоду: "Ми знаємо, що ти не вбивав, але в тебе не вистачить ресурсів це довести. Тому бери на себе, а ми зробимо так, що отримаєш 10 років та через п'ять вийдеш. Як не візьмеш, посадимо довічно і тебе, і дружину, і старшого сина. Молодшого до дитбудинку віддамо".
— Ви погодилися?
— Було дуже важко. Почувався беззахисним та пригніченим через те, що якісь негідники в погонах чинять свавілля і намагаються знищити сім'ю. Не погодився. На моїй справі поставили червону смужку — "склонен к суициду". Думаю, ще в ізоляторі хотіли вбити. Не били, але більше двох діб тримали в кайданах. На сина тиснули психологічно. Він же молодий, не має досвіду протистояти. Написали йому сценарій, за яким має відтворити злочин. Він усе виконав, але протокол не підписав.
— Свій вирок прогнозували?
— У мене не було підстав навіть подумати, що мені оголосять довічне, а сину — 13 років. Коли вислухав, стало смішно. Суддя Бондаренко зачитала, що "довічне ув'язнення — це саме той термін, який необхідний Павличенку для його виправлення". Я зрозумів, що моя справа замовлена. Вирок — це не помилка суду, а спрямована проти мене акція.
— Вас підтримали фани київського "Динамо".
— Дізнався про це, коли переводили в одиночну камеру. Конвоїр сказав, що фанати "Динамо" проводять під СІЗО акцію на нашу підтримку, тому мене і сина треба ізолювати, щоб нічого не сталося.
— Якби можна було повернути час, що б ви зробили?
— Зробив би все, аби дружина і діти жили в іншій, цивілізованій країні.