Михайличенко: Коли я був гравцем, "Шахтар" не вважався таким принциповим суперником

На зустрічі з курсантами суворовського училища ім. І. Богуна спортивний директор київського "Динамо" Олексій Михайличенко пригадав навчання в школі і розповів про кращі моменти своєї багатої на події ігрової кар'єри.

- Зазвичай після закінчення матчів футболісти обмінюються футболками. Скільки їх у вас, і яка найбільш пам'ятна і дорога?

- Це завжди було одним з атрибутів матчу. Але на початку моєї кар'єри в ранні 80-ті не завжди вдавалося помінятися, тому що у нас був один ігровий комплект. Коли підходили іноземці, ми говорили їм, що змінюватися не будемо, і вони цього просто не розуміли. З часом все змінилося, але чомусь при обміні мене особливо "тягло" на воротарів. Після фіналу Олімпіади у мене була футболка бразильця Таффарела, перед яким я вибачився, що не забив йому. Коли я залишав італійську "Сампдорію", свою футболку мені на прощання подарував Джанлука Пальюка. Також є светр відомого італійського воротаря Вальтера Дзенги, проти якого я також грав. У загальній складності у мене 50-60 футболок, серед них - Юргена Клінсмана, Франка Райкарда, Джанлуки Віаллі. Словом, є, що дістати з валізи, але ніде їх вішати. Я лише іноді їх переглядаю.

- Як ви вчилися в школі?

- Я закінчив її з однієї "п'ятіркою", але тоді у нас була зовсім інша система. Коли я в 10 років почав займатися футболом, пам'ятаю, як тренувався в легкоатлетичному залі вашого суворовського училища. А тренер часто нас лякав, мовляв, якщо будемо погано грати, він нас всіх сюди здасть, тому іншого виходу, окрім як стати футболістом, у мене не було.

- Який матч вам найбільше запам'ятався в якості гравця і тренера?

- На щастя, за мою футбольну кар'єру їх було дуже багато. Це і фінал Олімпіади-88, і матч зі збірною Італії у півфіналі чемпіонату Європи. У ролі тренера найбільше сподобався поєдинок зі збірною Англії. Його неможливо забути не тільки через те, що Україна здобула перемогу, а й тому що наша команда грала з маститими британцями на рівних.

- А який гол вважаєте найважливішим у вашій кар'єрі?

- Я не так багато забивав, але, звичайно, є, що пригадати. Напевно, один з найважчих був забитий у ворота збірної Італії в півфіналі сеульської Олімпіади. Нам було неймовірно важко обіграти цю команду. А коли забили перший м'яч, у всіх хлопців камінь з душі впав, ми відчули себе зовсім по-іншому і змогли виграти. А найважливішим був навіть не гол, а пенальті, який я заробив в матчі з Бразилією, тоді ми зрівняли рахунок. Після повернення до Києва перше, що сказав мені Валерій Лобановський: "Ну ти і падаєш".

- Яка середня зарплата у гравців київського "Динамо"?

- На жаль, я не захопив з собою відомість (посміхається). Таке ж питання мені поставили журналісти, коли я приїхав грати до Італії. Я відповів, що як для своєї країни я отримував пристойно, але якщо порівняти з гравцями вашої країни, я не отримував нічого. Зараз футбол став дуже дорогим видом спорту. Футболісти отримують по 200-400 тисяч доларів на рік. Все залежить від класу гравця і його таланту. А преміальні футболісти отримують тільки за перемоги. Але важливо, щоб гравці заробляли гроші, а не просто отримували їх.

- Як ви ставитеся до донецького "Шахтаря"?

- Коли я був гравцем такого принципового протистояння між цими командами не було, навпаки, мали місце навіть дружні стосунки. "Шахтарю" довгий час не вдавалося бути першим, але в останні роки ця команда вийшла на достатньо високий рівень, стала самолюбивою, тепер це хороший суперник для нас, але не більше. У спорті потрібно на полі доводити, хто кращий. У мій час, якими б не були антагоністами Київ і Москва, "Спартак" і "Динамо", у нас до цих пір збереглися дружні відносини з Гавриловим, Родіоновим, Шавло, Дасаєвим, Хідіятулліним. Так що, вважаю, ніякої ворожнечі бути не повинно.

- Як вам вважатися одним з кращих футболістів Радянського Союзу?

- Приємно. Коли граєш, про це не замислюєшся, а просто добре робиш свою роботу. Але років через 15 після завершення кар'єри футболіста, не було жодного дня, коли б мене не впізнали на вулиці. Це не тільки приємно, але й дуже відповідально - не можна ні на секунду розслабитися, тому що в тобі бачать кумира, цьому потрібно відповідати і постійно бути у формі. Мені доводилося грати в різних країнах, але все одно вважаю, що наші вболівальники найкращі.