Оскільки футбол є найбільш популярним видом спорту, цілком логічно, що про нього завжди будуть жартувати.
Звісно, кожен з нас має у своїй пам'яті чимало футбольних байок, а завдяки сайту https://anekdotovstreet.com/sport/futbol/ можна щодня читати смішні анекдоти про світ цього виду спорту. Існує така думка, що у кожному жарті є лише доля цього самого жарту, а все інше - правда, яка загорнута у красиву етикетку. Як би там не було, але сміх допомагає нам простіше сприймати дійсність і хоч трохи розбавляє сіру буденність.
Але крім смішних футбольних анекдотів нас продовжують розважати коментатори цього виду спорту, котрі завжди можуть видати цікавий вираз у прямому ефірі. Зараз, до речі, цього вже стає менше, адже всі коментатори наче користуються шаблоном і ведуть репортаж практично однаково. У наші дні дуже просто сплутати журналістів між собою, а от колись кожен із них мав свій шарм, а вболівальники вже за першими секундами трансляції знали, хто сьогодні буде працювати в ефірі. До прикладу, легендарний грузинський коментатор Коте Махарадзе не просто коментував із акцентом, але й прекрасно володів словом. Чого лише варте його знамените: "Поки м'ячик летить, швиденько про склади".
На щастя, українські коментатори за своїми цікавинками в ефірі не відставали від своїх колег. Суворі дев'яності ми пам'ятаємо за доволі скрутними умовами життя, а ще - за голосом коментаторів Сергія Савелія, Сергія Дерепи та Юхима Шарпанського. Тоді не було змоги читати інформацію в інтернеті, тож диктори доволі часто використовували фразу: "дивимось на секундомір, йде 22-га (чи будь-яка інша) хвилина матчу. Рахунок поки не відкрито. Нуль-нуль". Якщо ви теж прочитали ці слова голосом цих легенд, тоді ви точно - дитина дев'яностих. Чого варті лише слова про ювентський "Туринтус", а також "кучеряві ноги Барезі". Вони коментували від душі і так, як це відчували.
Той же Сергій Савелій зізнавався, що свого часу на Олімпіаді йому довелося коментувати бейсбол. Саме там і довелося згадувати про своє дитинство та ігри на пасовиську, котрі віддалено нагадували цей вид спорту. Такі розповіді викликали добру та щиру посмішку, але нікого не залишали байдужими. Знаменита фраза цього ж коментатора: "І подивіться!" заміняла йому захват, розпач, гнів, щастя та ще купу інших емоцій. Таких більше не роблять, тому й емоцій у футболі стає все менше. Тому варто справді читати анекдоти про футбол, адже вони дозволяють посміятися від душі.
