14 хвилин з кібіце Брілком

Він – не фанат. Він – кібіце. Хто не знає, то це польський аналог нашого фаната. Якогось родинно-корінного стосунку до Польщі Брілок, мабуть, не має, зате нерідко полюбляє вклинити в розмову щось із лексикону західних товаришів. Брілка знають усі фанати "Карпат", а також ті, хто не стоїть у фан-секторі, але слідкує за випусками програми "ПроКарпати". Його репліки "Мама, я на виїзді" або "Теща, я на виїзді" вже стали легендарними. Взагалі, Брілок – це людина з дуже своєрідним підходом до футболу. Для того, аби краще зрозуміти, в чому він полягає, пропонуємо вам прочитати розмову з ним без купюр, нехай в тексті знайдеться чимало місця для неологізмів, русизмів, полонізмів, фанатського сленгу та всього іншого, чому не знайдеться місця на інших сторінках. Для особливих, мабуть, треба робити винятки.

– Чим живе фанатська душа в безфутбольний період?
– Скучно. Хочеться познайомитись з новою провідницею, кондукторшою в тролейбусі, начальніком стадіона. То вся жизнь! Зараз немає тої ейфорії, того тонусу. Починають дурні ідеї в голову лізти (сміється). Не вистачає вагонних протягів, фраз типу "будете орать – шас всєх випішу"», "а сколько вам за ето платять?", "я матрац не позволяла брать!". Не вистарчає тих насиченних вихідних, яких всі так завжди чекають. Кожен живе своїми проблемами: сім’я, діти, робота, навчання, тренування. Буденність. Не люблю про це говорити. Скучно. Не то. Ще трошки, і ми почуєм "... і знову на полі "Карпати"...".

– Квитки на Луганськ вже придбав чи такі матчі для тебе вже не цікаві?
– Квитки? Рано ще. А взагалі не завжди квиток рішає. Головне бажання і мати з собою "біблію". Тоді можна кібіцувати і кібіцувати (сміється). "Біблія" – це розклад руху поїздів і електричок. Олд скул. Чи я поїду? Я вже дні рахую. Такого поняття, як "нецікавість", в мене немає. То «домашніх ультрас" більше стосується. Тим більше, планується наймасовіший виїзд за
всю історію в Луганськ. Так що всім "мама, я на виїзді", і кібіцуєм до Луганська. Не забуваєм бомбера і "шайби"!

– Ти поїздив вже достатньо. Чи нема відчуття насиченості, одноманітності?
– Достатньо??? Ні!!! Ніколи!!! Якщо з’являється таке відчуття, значить, ти не справжній кібіце, а бутафорія. Тобі не місце серед нас. Як кажуть, "ти просто загубився в субкультурах". Це практично те саме, що бомбер назвати "оранжевою курточкою". Але такі завжди були, є і будуть, котрі за рік-другий пропадають просто з фразою "я зав’язав!". З чим зав’язав? Якщо ти навіть не починав. Кібіцувати треба ще вміти. Вписки через резину, виписки, треті полки, "гроба", "собакі", товарняки, кабіна машиніста, багажне відділення басу, автостопи, один студняк на братву і так далі. Тут просто не існує одноманітності. Що стосується нового покоління, то воно відрізняється троха від попереднього. Не знаю, може причинав тому, що ми росли на Санта-Барбарі, наклейках Франція-98, денді, тетрісі, Боді Стронціцькому і компанії. А ще на вічних історіях старіків про то, як було в 90-х роках і як вони росли на фільмі "Ультра". Часи міняються, покоління змінюються, но традиції ті самі. Появилось щось нове, дещо забувається і відходить. Але бомбер на голе тіло літом, то класіка. Катайте виїзда, бо кожен виїзд то історія "зелено-білого" руху.

– Який виїзд ти ніколи не забудеш?
– Про кожен виїзд можна писати книжку, бо "вуйки» завжди вміли і вміють кібіцувати. По-особливому запам’ятовуються "двойнікі", коли ти 2 тижня на виїзді в олдскульній компанії, напиток "старого скіна" і кібіцуєш з перді в пердь. Но є такі ближні виїзда, як Луцьк, який ми минулого року пробили по олд скулу і за добу побували від буцигарні до концерту на верхньому Шуварі. Окрема категорія – "євровиїзда". Тут по студняку вже не проканає. Деколи навіть приходиться орієнтуватись по сонцю, як то було в Греції недавно. Зміна клімату по-різному на кожного впливає (сміється). Так що виділити якісь пару виїздів просто неможливо. Жалію одне, що не застав виїздів за часів Союзу. "Зараз немає виїздів! Ну хіба шо – Донецьк, Луганськ, а так то НЕ ВИЇЗДА, то майже домашки. Виїзда це: "Арарат" (Єреван), "Пахтакор" (Ташкент), "Динамо" (Тбілісі), "Гурія" (Ланчхуті), "Жальгеріс" (Вільнюс)" – так каже авторитетний фанат Гицель.

– Чи були в тебе золоті сезони?
– Катав, катав. Но недокатав. Якось пси сильно покусали і мусів в хаті сидіти. Потім цілий сезон лікувався. Не їздив. Зараз підтянувся, підкріпив імунну систему і кібіцую дальше. Впереді ще і 88-й виїзд і три золотих підряд. Головне не спішити жити.

– Як ти сприйняв переїзд "Карпат" з "України" на новий стадіон?
– Чесно, на новому стадіоні я ще на нашій трибуні не був. Не можу себе там знайти. Не можу робити з футболу оперну виставу. Це зовсім інший стадіон і там ніколи не буде того духу і атмосфери, як на "Україні", хоча він і "акустично-ультрамодний". То чисто моя думка. Я за олд скул і взагалі за стадіон СКА. Сучасна комерція вбиває як футбол, так і нищить футболістів. Змінюється мотивація. Колись грали за честь міста і клубу, зараз за преміальні в більшості. Я не говорю про наших хлопців, а так, загалом. Переповнений стадіон СКА, наша трибуна горить фаєрами, на полі вихованці карпатівської школи, які з дитинства грають разом, тренер-земляк. Хотілось би таке бачити.

– Чи не вважаєш, що фанатизм і всі його складові – це у певній мірі дитинство, і приходить час, коли з ним треба прощатися?
– О, начинається. То в стилі "тобі вже двайці три, а тобі дальше виїзда в голові!!! Скільки то буде продовжуватися!" (сміється). А знаєш, чому фанатизм не проходить? Я класифікую фанатизм на три періоди: карланський, хардкорний і старіковський фанатизм. Тут все просто: він ніколи не закінчується, бо в кожному періоді він по-своєму цікавий, і так триває все життя. Є така штука в поляків: "Для вас то тілько пілька, для нас то естем сенс життія", що в перекладі означає: "Для вас то тільки гра, для нас сенс життя!".

– Коли ти стоїш в фан-секторі, чи буває в тебе бажання вибігти на поле і самому вирішили долю матчу?
– У 2007-му в Дніпрі на матчі дублю вирішував долю матчу при рахунку 5:0 на користь "Дніпра". Просто відчув, що то мій гольовий момент, і зробив рахунок 5:1 в матчі. Прийшлося потім пів-Новомосковська пробігти: так "лягаві" хотіли автограф в мене взяти. Проривались, правда з фальшстартом, на поле, коли команда виходила в вищу лігу. Суддя свиснув штрафний, а ми вже на бігових доріжках. Взагалі, є така традиція, в кінці сезону вибігати на поле і дякувати футболістам за сезон і гру. Вибігання на поле це тоже своєрідний олд скул. Зараз цю нелегку справу в нас опановує Міша РПГ. Чекаю наразі фіналу Кубка України – побіжу за трофеєм!

– Як ти вважаєш, чи можна уболівати одночасно за дві команди? Наприклад, за "Карпати" і "Ліверпуль" чи за "Динамо" і "Барселону"?
– Кузьмічовська тема. Є такий термін "жаба", правда, трохи інше поняття. Це коли ти починаєш ганяти за інший клуб. Але тут є шось спільне. Я такого не розумію і не пітримую. Від колиски і до гробу одна віра – один клуб!!! Вот так...

– Скільки разів ти втікав з дому, щоб поїхати на виїзд? Як потім пояснював батькам свою відсутність?
– Я і зараз по-можливості в свої майже 24 роки втікаю. Просто не завжди знаходжу спільну мову з батьками і розмова переважно "заходить в тупік". Робота, сім’я, діти, навчання насправді не мішають, і це важко донести до батьків. Для них це інший незрозумілий світ. Немає такого, що проходить час, і то можна перерости. Важко це пояснити людям, які не варились в цій кухні. Моя улюблена фраза "Ви їздите, а вони гроші на вас роблять!!!". ОЛД СКУЛ. На цьому зупинюсь. Думаю, багато хто впізнав себе.

– Що означає "олд скул" у твоєму розумінні?
– Для "зелених левів" це слово асоціюється напевно із зеленим бомбером, розою, зелено-білою футболкою улюбленої команди, вписками в паравози, пробивання виїзду за три землі без копійки, важкими бутами, групіровкою Green Lions і багатьма олдовими фанатами, які в той час заправляли двіжухою і на яких всі рівнялися, фільми Ultra і Romper Stomper, бомбер на голе тіло в жару, дим із селітри і багато-багато чого іншого. Тоді не було ні вишок, ні споукменів, ні стоун айлендів. Но часи міняються. Багато всьо зникає і відходить, вимирають старі заряди, приходить нова мода, но для юнаків, які росли в ті часи під закалку старої школи, завжди в серці залишиться іменно той ОЛД СКУЛ.

– На багатьох виїздах тебе помічали в компанії з вогнегасником. З чого все почалося?
– То "акція харкорова". Пішла вона з Польщі, як ми на збірну їздили в Лодзь. Були в Острувє Велькопольському – місто таке. Готель, кібіцуєм цілу ніч з поляками. Ранок. Десь 8:00. Виписка з готелю. "Ну то тшимай, Брілко, то єст презент!". Ну презент, то презент. Головне, що в чорному кульку "босс", бо вже хтось з наших підігнав. Закинув в сумку і поїхали грати фінал – ми тоді ше брали участь в фан-турнірі. Вже на місці побачив, що презент – то нульцевий вогнегасник. Починається другий тайм. Якраз час вирішити долю матчу і збити темп. Я і мій "презент" вже на полі. Суддя зупиняє матч. Мер Острува в паніці. Поле покрите піною. Тільки чути від моїх польських колег "о, курде, то єст акція хардкорова!!!". На даний момент "акція хардкорова" має вже десь так частин сім і була продемонстрована в Севільї, Салоніках та інших містах. Так що Кубок Львову!

– Перформенс фанів "Карпат" визнаний кращим в Україні. За рахунок чого можна добитися такого визнання?
– Великий вклад в цю нелегку справу зараз робить Гладік (керівник ГО "Завжди вірні" Тарас Павлів, він же Гладіатор або Гладік. – Авт.) і його "гладіолуси" (сміється). При великому бажанні і спільних зусиллях можна робити великі справи. Ця машина наразі тільки набирає оберти і досить непогано получається. Це заслуга не окремих людей, а всього руху!!! Просто хтось приділяє тому весь свій час, хтось менше, но всіх об’єднює одна мета – бути ПЕРШИМИ!

– Які у тебе стосунки з гравцями "Карпат"? З ким товаришуєш?
– В нас класні пацани і відповідно, стосунки. За останні два роки ми стали одною футбольною сім’єю. Такі відносини, як в нас, – рідкість в сучасному футболі. Чесно, ми дуже довго до цього йшли. Пам’ятаю, ще часи першої ліги, коли як і на виїздах, і на зустрічах, толкували футболістам, що за підтримку після матчу потрібно дякувати. Бо давніше були різні неприємні ситуації, переважно на виїздах. А зараз спільні заряди, танці під сектором – рамантіка (сміється). Товаришую з багатьма гравцями, переважно з тими, що не перший рік в команді. Практично весь "золотий дубль" мої товариші – Стьопка, Ярік і ще пару пацанів, які залишились в команді. Двох Юрків – я про Фурту і Габовду – вже немає. Шкода. З Фуртою ми до третього класу в одній школі вчились. Разом "дворік на дворік" грали. Пам’ятаю навіть, як серед першості третіх класів я тоді на воротах стояв, а він мені 2 голи забив. Пройшов час. Він в команді, я на трибуні. Одне місто, один район, один клуб. ЗА СИХІВ! (сміється). Наразі крапка, а то зараз понесе мене на демагогію і політику районного футболу і кібіцування.

– Як фанати сприйняли призначення новим тренером Володимира Шарана?
– Я знаю Володимира Богдановича як футболіста "Карпат". А як він акліматизується і покаже себе як тренер – буде видно. Наразі чекаємо від нового тренера Кубок Львову! А якщо чесно, то мій кумир в "Карпат" Юрій Дячук-Ставицький. Він з тих "поудачливших" тренерів. Знає, коли команді грати в короткий пас, спартаківський футбол (запам’ятав ці репліки ще з першолігових часів). Хоча і були в минулому проблеми в нас, і він не завжди підтримував ультрас. Але він підпадає під категорію "олд скул", як-не-як виводив команду в вищу лігу.

– Що потрібно, аби стати справжнім фанатом "Карпат"?
– Тільке одне – фанатська душа!

П.С: "в атаку кинулись разом із капітаном ..."

Так шо катайте виїзда і кібіцуєм в Луганськ. Кубок Львову!