Гамула: Із задоволенням випив би з Мілевським та Алієвим

Тренер-селекціонер "Ростова" Ігор Гамула дав інтерв’ю виданню Советский Спорт.

- Як сталося, що Ви відійшли від тренерської діяльності? Всім зрозуміло, що ваш поклик – тренувати.

- Не вважаю, що зробив крок назад, і що моя нинішня робота чимось погана. Весь час на ногах, в дорозі, когось шукаю. Стало трохи менше емоцій, але більше роздумів – про селекцію, звичайно ж. Моє спрямування – територія СНД і не тільки. Зараз необхідно гарненько вивчити всю ростовську область, переглянути школи. Можливо, якась юна зірочка ще не знає, що попереду велике майбутнє. Сподіваюсь, що відшукаю талантів, і вони не будуть покидати рідні місця.

 - Після звільнення із "Закарпаття" Ви обіцяли зайнятися вирщуванням помідорів. Уже збирали врожай?

- У день відставки телефонували журналісти, ставили стандартне в таких випадках запитання: що далі? Вирішив всім ним відповідати: помідори, переходжу на помідори! Щоб веселіше було, щоб люди не сумували. Вирощуванням помідорів, зізнаюсь, ніколи не займався. І не буду. Нехай вибачать ті, хто повірив.

- Хто схилив Вас до відставки?

 - Я сам зібрався йти. А керівництво підтримало. Захотіли б – не відпустили. Справа в тому, що ми програли в багато в чому вирішальному матчі зі "Львовом". Після першого тайму отримали 0:3. Що мені залишалося робити?

 - Чи правда, що гендиректор "Ростова" Юрій Білоус – Ваш друг з дитнства?

- Правда.

- Отже, у Вашому запрошенні не обійшлося без кумівства?

- Виходить так.

- Де ви познайомилися?

- Ми ровесники. Виросли в Луганську. Білоус займався футболом у спортивній школі, проте на високий рівень не потрапив. Пішов у медицину.

- Отже, Ви пам’ятаєте Білоуса студентом-патологоанатомом?

- Я пам’ятаю все! В юності ми періодично перетиналися, але, коли Юрій Вікторович вирушив до Москви, наші зустрічи стали рідкісним явищем. Уже потім, після початку його роботи футбольним керівником, спілкування поновилося.

- Існує думка, що в російському футболі всі теплі місця розписані, на роботу в клуб прем’єр-ліги так просто не потрапиш. Чи існує коло, до якого не пускають?

- Звичайно. Потрапити до цього кола дуже складно. До тогож останнім часом з’явилася значна кількість кваліфікованих тренерів. В Україні та ж сама ситуація.

 - Останні призначення в "Ростові" багато хто пов’язує з гучною PR-кампанією. Тому що Стоїчков і Гамула – гучні прізвища.

- А що, піар – гарна справа. Вважаю правильним, якщо люди, які прийшли в клуб, вміють не тільки працювати, а й займатися піаром. Зі свого боку готовий до співпраці з пресою.

- Чому багато Ваших колег замкнені, бояться власних висловлювань?

- Готовий відповідати лише за себе. Але, самі розумієте, всі люди різні. До того ж у контрактах багато речей прописуються, тому не розслабишся. Бувають люди і самі по собі замкнені.

 - Можливо, після матчів "Ростова" окрему прес-конференцію за Вашої участі влаштовувати – щоб уболівальникам було веселіше?

- Не перебільшуйте. І не живіть ілюзіями. В моїх виступах будуть деякі обмеження - щось мені можна говорити про діяльність клубу, щось не можна. В певних сиуаціях взагалі краще помовчати, тому що є питання, які належать до компетенції виключно керівника клубу і головного тренера.

- Як часто українська феміда карала Вас за гострі висловлювання?

- В останні роки успішно контролював себе. Не допускав висловлювань «оцінково-викривального» характеру. Хіба що сигнали "пі" залишились.

 - А чому на "пі" не стримуєтеся?

- Ці сигнали з’являються не навмисно. Як правило, вони слугують в якості додатку до слів. Розумієте, емоційна я людина. Емоції переповнюють. Всі ці прес-конференції відбуваються одразу після гри, коли всередині мене все кипить, заносить. От зараз: ми спілкуємося з Вами через деякий час після гри. І все добре.

 - Можете обіцяти, що ми не почуємо сигналів "пі" після матчів "Ростова"?

- Ні, не можу цього обіцяти.

- Я викрив Вас у кумівстві, проте варто нагадати про те, що Ігор Гамула – славний ветеран ростовського футболу. СКА за Вашої участі став володарем Кубка СРСР-1981.

 - Перед фіналом зі "Спартаком" в нас ніхто не вірив. В народі знаєте які розмови були: хіба ростовський зять зможе обіграти столичного тестя (мова про Володимира Федотова, який був одружений на доньці Костянтина Бєскова)? А ми вірили у власні сили. "Спартак" був об’єктивно сильніше. Ми вийшли проти нього зі стиснутим кулаком. Забили гол в контратаці, а потім виснажливо відбивалися. Незабутня радість. Ті хвилини слави досі перед очами.

- Як Федотов ставився до Ваших ораторських здібностей?

- У мене з усіма тренерами були нормальні стосунки. Авторитет тренера в минулі роки був беззаперечним. Він був для футболістів усім – і керівником, і завгоспом, і рідним батьком.

 - З чим пов’язаний Ваш візит до Києва на матч "Динамо" – "Рубін"?

 - Не буду приховувати: спілкувався з керівниками казанського клубу: Бєрдиєвим, Головим, Мухамадієвим. Є один робочий момент, який збираюся невдовзі завешити. Полечу на матч-відповідь у Казань. Колеги з "Рубіна" зустріли мене дуже добре. Подарували подушку та вимпел із клубним логотипом.

– Вам не жаль Сьоміна?

- Поки програно матч, але не всю битву. Чому мені жаліти Юрія Павловича?

- В Києві поширені чутки, що тандем Мілевський-Алієв підвів його, загуляли хлопці.

 - Разоми з ними я не був, правди не знаю. Взагалі чутки та різна недостовірна інформація боляче б’є по відомих людях. Щось про тебе скажуть або напишуть, а відмитися потім дуже складно. Не ідеалізую футболістів, звичайні люди з усіма наслідками. У заможних гравців спокус вистачає. Поїхали туди-то, поспілкувалися з такими-то. Я прожив життя футболіста і сам мав багато проблем зі, скажемо так, відпочинком. Будучи молодим, бездумно загулював, про що пізніше дуже-дуже сильно шкодував. Коли став тренером, розумів: дозвілля неминуче. Якому прудкому парубку захочеться бути аскетом? Тому я завжди намагався пояснити підопічним, в які періоди припустиме розслаблення. Коли ігри відбуваються через два дні на третій, необхідне суворе дотримання режиму. Завжди казав футболістам: "Пам’ятайте, почнете порушувати – самі потім будете шкодувати".

- Уявіть: Ви і Олександр Заваров, з яким різне витворяли, зустрічаєтесь за одним столом з Мілевським та Алієвим. Про що розповісте?

 - Теоретично така зустріч можлива – раптом якесь футбольне весілля будуть гуляти, і багато гостей запросять… Розмову з цими хлопцями розпочав би з обережністю. Треба прислухатися, придивитися – чи варто давати їм поради, чи готові їх сприйняти? А потім – як вийде. Якщо чесно, під хорошу закуску із задоволенням випив би з Мілевським та Алієвим.