Мхітарян: Сподіваюся мій батько би мною пишався

Атакуючий півзахисник "Шахтаря" Генріх Мхітарян в інтерв'ю виданню "Співрозмовник Вірменії" розповів про те, як йому живеться у Донецьку.

- Живу я на базі нашої команди. Умови прекрасні, побутових проблем немає, керівництво клубу надало мені автомобіль. Правда, користуюся ним я не так часто - вільного часу не так вже й багато, ми в середньому щотижня проводимо два матчі чемпіонату України. Іноді з друзями вдається вибратися в кіно, відвідати боулінг-клуб. На дозвіллі люблю послухати музику - R & B, хіп-хоп, а ще - наш рідний РАБІС (сміється). Але головне для мене - підтримувати спортивний режим, свою форму - це дуже важливо для подальшої моєї футбольної кар'єри.

- Чи можна сказати, що ти вже закріпився в основному складі "Шахтаря"?
- Ні. Наш тренер, Мірча Луческу, дуже вимогливий і суворий, і навіть самі відомі гравці клубу можуть опинитися на лаві запасних, якщо трохи зменшать свої ігрові кондиції.

- Наскільки мені відомо, до твого переходу в донецький "Металург" ти отримував запрошення від деяких, у тому числі й досить відомих європейських клубів. Проте ти вибрав цей український клуб. Чому?
- Так, запрошення були, але вирішальним тут виявився тренерський фактор. Дуже важливо, щоб тренер - не керівництво клубу, а саме тренер - довіряв тобі. Справа в тому, що тренер "Металурга" Микола Костов був добре знайомий з моїми можливостями - свого часу він працював у "Бананці". Так ось, він запросив мене в "Металург", куди я і потрапив в червні минулого року, відслуживши в армії. До того ж одразу ж опинитися в іменитому клубі, не маючи необхідного досвіду виступів на такому рівні - не знаю, наскільки це правильно. До своєї мети треба йти поступово, послідовно, крок за кроком. Я вірю, що коли-небудь опинюся в складі того чи іншого гранд-клубу.

- Скажімо, "Арсеналу"? " Я десь читав, що це твій улюблений клуб.
- Так, це так. І в цілому я люблю англійський футбол - там є і швидкість, і боротьба, він дуже цікавий і в тактичному, і в технічному плані.

- А якщо порівняти вірменський і український футбол?
- Більшість українських клубів проповідують силовий, атлетичний, жорсткий футбол. Вони можуть захищатися весь матч і завдяки одній-єдиній вдалій контратаці вирішити результат гри. Наші гравці, звичайно, технічно краще оснащені, але в сучасному футболі необхідні і такі чинники, як високі швидкості, хороша фізична підготовка. У цьому плані чемпіонат Україні вигідно відрізняється від нашого.

- У тебе є футбольні кумири?
- Ну, кумири, може, голосно звучить, тим не менш раніше їм був Зінедін Зідан, а сьогодні - Мессі.

- А коли, в якому віці ти вирішив стати футболістом?
- Це був 96-й рік, ми тільки повернулися з Франції. Мій батько був уже смертельно хворий, і я вирішив продовжити його справу. Мені здається, там, на небесах, він все бачить і радіє моїй грі ... Його гру я не пам'ятаю, бачив деякі архівні кадри - їх не так багато. Судячи з розповідей очевидців, він був блискучим футболістом, але найголовніше - він був дуже хорошою людиною. Добрим, порядним.

Займатися футболом я почав у 7 років, поступив в єреванському футбольну школу, яка в подальшому була перейменована в клуб "Пюнік". І через роки опинився в основному складі багаторазового чемпіона Вірменії "Пюніка".

- У свої 20 років ти вже домігся чималих успіхів. Вболівальники весь час схиляють твоє ім'я. Успіх не кружляє тобі голову?
- Ні. Я взагалі не думаю про це. Я розумію, як важко, як важко, діставшись до вершин успіху, потім раптом опинитися внизу. Так що "зоряна хвороба" мені не загрожує. І взагалі я не дуже розумію, коли кажуть: слава, гроші псують людину. Та не зіпсують, якщо, звичайно, він сам не готовий "зіпсуватися"....

Террикон